Розділ «Частина 1»

– Поки це все, що я можу вам розповісти, – підбив підсумок Ярослав.

Вона повільно повернулася і поглянула на нього довгим поглядом, після чого поставила склянку на стіл, зробила два кроки назустріч і сповненим грації рухом зняла капелюха, недбало пожбуривши його на підлогу. Хвиля золотавого волосся розсипалася по її напівоголених плечах.

– Ти насправді нічого не розумієш? – видихнула в обличчя Ярославу, обплітаючи його шию руками. – Мені потрібна впевненість, впевненість у завтрашньому дні. А я її не маю… Я залишилася зовсім сама!

У Ярослава ледь відчутно запаморочилося в голові від повної несподіванки, оглушливого букета парфумів Барбари і близькості її пружного, попри вік, тіла. Вперше побачивши її обличчя так близько від себе, він не міг не помітити, що пластична хірургія таки заслуговує грошей, які на неї витрачаються, – Її шкіра, ніжна й бархатиста, була свіжою, немов у двадцятирічної красуні, хоча вкриті ледь помітною сіточкою зморшок очі дивилися поглядом людини, котра пройшла великий і непростий шлях. Радше за звичкою, аніж розуміючи, що діє, Ярослав обійняв її тонку талію і ледь-ледь притиснув до себе. Тієї ж миті відчув, як затріпотіло в руках її тіло, а рука з довгим манікюром обхопила його потилицю і притисла його вуста до своїх. Довгий п'янкий цілунок примусив холодний розум детектива, котрий ніколи не полишав Ярослава раніше, геть зникнути під хвилею романтично-юнацьких відчуттів. Лише на хвилину. Врешті-решт опанувавши себе, Ярослав відсторонився.

– Барбаро, – м'яко мовив він, – Барбаро… Не варто.

– Мовчи! – гаряче зашепотіла вона. – Мовчи і не відштовхуй мене.

– Барбаро, заспокойтеся.

Вона, наче раптом опам'ятавшись, відпустила обійми, сховала обличчя за тремтливими долонями і впала у крісло. Деякий час мовчала.

– Дай мені чогось випити, – видихнула нарешті. – І налий собі.

Відчувши, що ананасовий сік буде недоречним, Ярослав поспішив до бару. Невдовзі повернувся з двома бокалами коньяку.

Барбара пила з виглядом людини, яка надто довго знемагала від спраги. Нарешті, відставивши бокал, поглянула на Ярослава.

– Не дивись так на мене. Краще випий.

Ярослав послухався, виплеснувши в горлянку пекучий напій. І раптом у ній немов прорвало загату, яка до цього утримувала цілу лавину почуттів.

– Ти сильний, Савицький… Так, ти надто сильний. Я знаю, ти осуджуєш мене. І маєш на це право. Але я не така сильна, як ти… Я розбита, стомлена й самотня. Чи знаєш ти, що таке бути самотнім? Тобі невідомо, як важко утримувати себе в рамках, коли твій світ розбито, як казкове дзеркало, а його друзки смертельно поранили твоє серце… Навіть якщо твоє життя підносило тобі випробування, ти не зможеш осягнути всієї глибини пекла, у яке доля пожбурила мене. Тому що ти сильний. Тож не жени мене. Не жени хоча б зараз!

Барбара рішуче встала й одним рухом зірвала з себе сукню, залишившись лише в чорних шовкових панчохах. Мить – і вони вдруге злилися в пристрасному цілунку, та тепер Ярослав навіть не думав опиратися жіночому тілу, що так жадібно вимагало його. Він вхопив її на руки і жбурнув на постіль, пірнаючи слідом у запаморочливі обійми. Якимось стороннім чуттям помічав, що вона навмисне не вдягла нижньої білизни, коли вирушала до нього, і застосувала надто багато парфумів з феромонами, але просто не хотів цього аналізувати. Він кохався з нею і хотів, щоб мить близькості тривала якнайдовше, віддаючись почуттю, яке не мало нічого спільного з коханням, але до нестями п'янило його…

Коли все скінчилося, Барбара вивільнилася з обіймів, швидко вдяглась і зупинилася біля дверей. Кинувши на Ярослава довгий погляд, відчинила їх і зникла. Не вимовила жодного слова. Полежавши ще кілька хвилин, Ярослав звівся і попрямував у душ, на ходу намагаючись зрозуміти, що відбулося.