Коли найближча продана душа опинилася біля Марти, жінка підтягла її до себе – це виявилася літня дама з бородавчастим обличчям – і штовхнула у ворота. Дама загаялася, Марта схопила ланцюг, що проріс із крижів нещасної і, не тямлячи, що робить, ударила ланцюгом об коліно, як товстим ціпком… А потім ще довго дивилася на розірвану прив’язь та на свої закривавлені долоні.
На понівеченому обличчі дами з’явилося щось схоже на людський вираз, вона похитнулася, штовхнула плечем стулку воріт і раптом кинулася у відкритий отвір, як мати кидається в палаючий будинок по дитину, котре гине.
Марта проводжала її поглядом, аж поки та зникла, і повернулася до наступного, зовсім ще хлопчика з бордовою родимою плямою через усю праву щоку.
Вона рвала ланцюги, слизькі кільця виривалися з липких від крові долонь, жінка вже не знала, що тріщить: кайдани, що рвуться, чи її власні сухожилля; ворота поглинали визволених одного за одним, різкі вигуки Мардули зливалися з лютим гирканням Сивого, від куряви над місцем битви зі Стражами чулися лайка трьома мовами упереміш із латинню, і ревище, дике, надривне, нескінченне ревище над рівниною…
5
Його превелебність єпископ Гембицький не любив та й не вмів квапитися. Про намір дітей старого Самуїла разом із тинецьким настоятелем провести ніч на батьківській могилі, він знав заздалегідь; утім, таємниці з цього ніхто не робив. Тільки-но всі четверо вирушили на цвинтар, єпископові доповіли про це, ледве
Івоничі встигли вийти з хати, тож чернець, який висунувся у вікно, лише підтвердив уже відоме. Але поспішати його превелебності було нікуди. Нічого особливого в тім, що дорослі діти, виконуючи батькову волю, проведуть ніч на його могилі, не було. А проте… Недаремно пахолки князя Лентовського божилися, що бачили поруч із тинецьким настоятелем того, чиє ім’я краще зайвий раз не згадувати, – ворога роду людського! Та й ожилі небіжчики й усе таке інше; може, й привиділося князівським людям з переляку, тож і наплели зайвого, – а може, й ні! Повага до покійних – діло угодне, але не християнський це звичай – ніч на цвинтарі сидіти! Помолися Господу за душу батька свого, постій над могилкою та йди собі з Богом; а оце нічне пильнування… Що, коли Самуїлові діти якесь богопротивне чаклунство замислили?
Оце й належало з’ясувати достеменно.
Однак Гембицький справедливо розсудив, що жодне чаклунство, якщо воно й намічалося, раніше полуночі вершити не будуть, а тому сидіти зайві три-чотири години на цвинтарі чи неподалік немає ніякого сенсу.
Отак розміркувавши, його превелебність спочатку добряче повечеряв, потім віддав якийсь час молитвам та благочестивим роздумам і лише після цього почав збиратися в дорогу.
Треба сказати, що перед тим, як вийти, єпископ удався до роздумів не тільки благочестивих, а й дуже практичних. Прихопивши із собою двох ченців із дебеліших, Гембицький рушив прямо до табору князя Лентовського, щоб попросити в того гайдуків для супроводу. А заодно і знайти провідника, який довів би їх до цвинтаря, – блукати в пітьми навмання єпископові аж ніяк не хотілося.
Першим знайшовся провідник, знайшовся сам собою й цілком випадково. Утім, він був такий п’яний, що в єпископа просто язик не повернувся сказати, наче провідника «сам Бог послав».
Пастух, який ледве тримався на ногах, шумно випав із дверей передостанньої в селі хати, ледь не налетів на одного з ченців і став похитуючись.
– Ти місцевий? – строго поцікавився єпископ, гидливо відвертаючи носа, бо винним духом від пастуха перло за кілька кроків.
– Ні-і, – мотнув головою той. – Із Замокриців я. До кума в гості прийшов. А тут і Божий Суд, і поминки – то ми з кумом…
– Де тут цвинтар, знаєш? – урвав пастуха Гембицький, зрозумівши, що випивака може теревенити ще довго.
– А хто ж цього не знає? – вигукнув безмежно здивований гураль. – Усі знають: і живі, і мертві! – он там, за пагорбом, а потім…
– Проведеш? – знову перебив його єпископ, якому ці «і живі, і мертві» не дуже припали до душі.
– Уночі? На цвинтар?.. – знітився випивака і навіть почав ніби тверезішати.
Відчувши його непевність, Гембицький зверхньо посміхнувся.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пасербки восьмої заповіді » автора Генрі Л.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Єресь катарів“ на сторінці 19. Приємного читання.