Розділ «МИ ЛЮДИКИ»

— Синку…

— Розумієш, тату, вони мої друзі! Мої справжні друзі! Яких у мене ніколи раніше не було!..

Ну от, я не стримався, розревівся, хоча й обіцяв собі…

Він обхопив мене, пригорнув до себе міцно-міцно.

— Пробач, синку. Я дуже злякався за тебе тоді, розумієш. Я не знав про них… не знав…

— Прийом! — сказав раптом ґудзик голосом Маринія. — Прийом! Ми вже біля паркану.

7. Квіточки й звірі, по яких ми завжди видирались легко й звично, для людиків виявилися сходами мало підходящими. Але Мариній передбачив і це, він взагалі приніс із собою цілу сумку, у якій щось перекочувалося й дзвякало.

— Сподіваюся, ти не збираєшся зробити із парканом те ж, що зі входом у тунель, — похмуро помітив пан Лофтінг.

— Не збираюся, — Мариній розстебнув сумку й дістав звідтіля… мотузкову драбину із двома гаками на одному кінці. Ми з Полем піднялися на паркан і зачепили її.

— А як же будемо спускатися? — пані Арахна, сухорлява бабця, яка нагадувала кістяк у платті, блиснула смолянисто-чорними очима.

Мариній, ніби вибачаючись, знизав плечима:

— Доведеться стрибати, пані. Не турбуйтеся, наші тіла здатні витримати такі навантаження — і навіть набагато більші.

— Не сумніваюся. Але самі поміркуйте, чи пристало дамі в роках стрибати із паркану пустоголовим горобчиком!

— Ви знали, на що йдете, — повідомив їй пан Лофтінг уже зверху. — І, до речі, щодо «дами в роках» — повірте, ваш вік не так великий, як вам здається.

І він зістрибнув на ту сторону, до очікуючого Свина.

За Лофтінгом рушив Коннор, потім — пані Арахна, яка вирішила, що повертатися їй хочеться ще менше, ніж стрибати пустоголовим горобчиком.

Якщо чесно, я найбільше переживав за Маринія — драбина виглядала такою неміцною, Мариній — таким пам’ятникоподібним… Але обійшлося; ми з Полем піднялися слідом за іншими, змотали сходи, познайомили Свина з паном Коннором і відправили їх до батьків — «ховатися у юрбі».

— Ну, й де Чистоплюй? — повернувся до мене Поль.

Мені залишалося тільки знизати плечима — я був з татом і не знав, чому Чистоплюй дотепер не з’явився до паркану. Може, передумав? — з нього стане!

…І що тепер робити?!