Розділ «МИ ЛЮДИКИ»

Мариній: А ви, Тірхад? Ви — залишаєтеся, чи?..

Тірхад (сварливо): Чи!

Мариній: Чудово. У Математика черговий напад меланхолії, він навіть не бажає нічого чути про те, що тут відбувається. Арахна хоче вирушити з нами. Ну, а Марта… тут, здається, і так все зрозуміло.

Лофтінг: Ви забули про мене. Але це навіть неважливо. Бо ви ще про дещо забули. Ми не можемо всією долиною… ну, не всією, але однаково нас забагато, щоб заявитися до інтернату. Це виглядатиме надто підозріло.

Мариній: Цей момент ми продумали. Все-таки, хоча в мас-медіа скандал про те, що тут відбулося, зуміли частково зам’яти, вже хто-хто, а батьки про нього знають. І нічого дивного, якщо цього разу до інтернату приїде більше батьків, ніж зазвичай. До того ж, як ви розумієте, у начальства післязавтра буде особливо запобігливе ставлення до батьків — зі страху втратити клієнтів. І в метушні Дня ми зуміємо залишитися непоміченими. Або, вірніше, не привернемо до себе зайвої уваги.

Джессіка: А діти?

Ронуальдо: Так Нам необхідна їхня допомога. Пьєре, ви слухали нас? Прийом.

Я: Так, слухали. Прийом.

Ронуальдо: Ви допоможете нам? Прийом.

Всі ми (одночасно): Так. Звичайно! Допоможемо. Тільки скажіть, як.

Ронуальдо: Що ж, давайте радитися.

5. Це тільки здавалося, що все так просто: людики проникнуть через тунель на територію інтернату, ми скажемо, що це наші бабусі-дідусі… Ага! А якщо поруч буде тато чи мама?

Ну, ми-то більш-менш знали, хто до кого приїде. Зібралися, позгадували, порахували — і вийшло, що в усіх буде хтось із рідних. Крім Чистоплюя й Свина.

— Ну, блін!.. — вилаявся Зірвиголова. — Вважай, пустий номер. Вважай, нічого не вийде. Ех!..

— Зачекай, — сказав Поль. — Чому це одразу «не вийде»? Поговори з Свином.

— Але він же тріпло, — протяг Філ.

— Ні, справді, можна спробувати, — блиснув очами Зірвиголова.

— Але навіть якщо він погодиться, усіх же до його родичів не запишеш.

Ми переглянулися.

— Видасть.