Розділ «Частина сьома Крихітка та дикі пси»

І з трьох різних боків до мене рушили відразу три Дикі Пси.

— Бах! — одного уб'є Вовк, що поїхав слідом за мною.

— Пробач, — скаже він.

— Бах! — другого уб’є мій улюблений Цуцик.

— Крихітко, — він посміхнеться. — Адже я зовсім не мав на увазі…

— Ба-ба-бах! — і навіть Залізний Чоловік сяйне металом своєї посмішки.

— Тепер їх уже вісімнадцять. То як, ти пробачаєш нам?

— Звісно, — тішусь я. — Поїдемо до мене. Я почастую вас чимось дуже смачним.

А ще я скажу:

— Знайомтеся. Це — Чоловік в Окулярах.

І, впустивши свої креслення, він простягне їм руку та запитає:

— Як ви сказали? Вовк?

Я познайомлюся з ним, коли Вовк, Цуцик і його друг із заліза убиватимуть Диких Псів.

Я стоятиму, а Чоловік в Окулярах випадково мене штовхне й упустить усі свої креслення.

Ми поглянемо одне одному у вічі, і я побачу, який він милий. Милий, симпатичний і добрий.

Я побачу в них наше життя. Я побачу в них наш будинок і все, що нас чекатиме. Себе на його плечі. Себе з великим животом. Його розпатланого, після безсонної ночі за своїми паперами. Він прийде і скаже мені:

— Доброго ранку.

Мене, яка теж не спатиме, а разом із ним слухатиме його незрозумілі розміркування. Нас, які прожили разом сто вісімдесят дев’ять найщасливіших років.

І, подаючи йому згорнуті в трубку аркуші, я скажу:

— Здрастуй, мене звати Крихітка.