Розділ «Частина п’ята Крихітка і мисливці раз»

І посеред усього цього, коли було вбито сестру, коли вбили народжених у п’ятницю близнюків, коли загинув Вождь Тих, Що Стоять за Спиною У, та коли нам довелося відступити до Нічийної Землі, затискаючи вени зубами та спльовуючи кров, от тоді з гулом Ракети до нас виїхав відкритий автомобіль Мачухи, а за ним — десять автомобілів з мерцями, що їх оживила вона.

Вони мчали до нас, і Мачуха сиділа на задньому сидінні, всміхалася повним білих кісток ротом і стріляла у всіх, хто намагався вбити мене, стріляла з двох рук, не цілячись, але знаходила жертву для кожної кулі.

— Я доклав багато зусиль, щоб створити їх, — сказав Вітчим.

— Ну то й що, — сказала вона. — Створиш нових.

— Так-так.

У червоному автомобілі зі зрізаним дахом, із двома патрачами в руках.

— Агов, Крихітко, відгадай, хто до тебе прийшов.

І похмурі мерці дивилися на те, як вона нищила Патрульних Висотних Веж.

А коли вони всі були мертві, я підвелася та сказала своїм друзям:

— Знайомтеся. Це — моя Названа мати.

— Крихітко, — з докором вимовила Мачуха. — Навіщо все так уточнювати?

Привітна посмішка до трьох останніх з Народжених Уночі та двох уцілілих із Тих, що Стоять за Спиною У:

— Дуже приємно. Любляча Матінко, — із тією ж посмішкою кивок до своїх мерців. — Убийте їх…

— Я йду.

— Бувай, — сказав Вітчим, не виходячи зі свого кабінету.

— Бувай, — повторила вона.

У цьому місті завжди було поночі, й Мачусі це так подобалося.

У своєму довгому чорному плащі, в рукавичках, що обтягували руки.

— Егей, дівчинко!

— Так, — озирнулася вона.