Розділ «Наталія Кушнєрова Прірва для Езопа»

— Серед родичів — зайва річ, серденько. І потім, я уже пояснювала, як усе вийшло. Лише моя любов до музики…

— Лише твоя любов до музики призвела до того, що ти потрапила на оргію, а потім ми з Юргеном мали тебе забирати із поліції голу і п'яну…

— Голу і п'яну?.. Твоя пристрасть усе перебільшувати, вірніше перемішувати, а вірніше, пересмикувати, а ще точніше совати носа, куди не слід…

— Добре, голубонько, добре, іншим разом я не забиратиму тебе на поруки. Полишимо на сьогодні. Я тільки погано розумію, навіщо ти притягла із собою отого поганого грека чи турка, чи хто він за паспортом, твій сексуальний партнер із сауни із якимось нелюдським ім'ям?

— Аліночко, — коли мої королеви називали одна одну по імені, це завжди означало, що вони піднімали забрала і зіскакували зі своїх бойових скакунів, — Аліночко, я так натомилася, і потім, мені так гидко від тієї свінгер-парті… Я таке там побачила, чого і не чекала…

— Ну-ну, не для того ти на світ народилася, щоб бачити лише те, чого ти чекала.

— Я присягаю тобі, — утираючи носа подолом Аліниної сукні, правила Віра, — я присягаюся, що справді збиралась на вечір джазової музики. Ти ж знаєш про свінг, і знаєш, як я його люблю. А потім, коли я зрозуміла, куди втрапила, і що той свінг не має ніякого відношення до мого свінгу, я, сама не знаю чого, не завернула звідти. Бо, по-перше, було жаль викинутих за квиток грошей, по-друге, мені не хотілося виглядати переляканою іноземкою-провінціалкою, а, по-третє, я почувалася так паскудно, бо Юрген привіз із собою оту молоду кобилицю. Якби вона не була такою молодою і вродливою…

— Годі плакати, ви з Юргеном геть зіпсували мою оксамитову сукню. Врешті, це було дуже пікантно. Колись, як ти психологічно переробиш свій досвід групового сексу, розкажеш мені докладно про свої ескапади. Глянь, краще, на нашого любчика, як він добре виглядає, який він милий. Мені здається, що він зовсім не даун, як твердить Жан-Люк.

— Виключається. Він не даун, він — жертва генетичних дослідів.

— В усякому разі, він у нас so-o-o-o-o-o su-u-u-u-u-usss, і ми нікому не дамо зіпсувати вечірку з нагоди його одужання.

Вони чмокнули мене у щоки — Аліна у ліву, Віра у праву. Обидві пахли запаморочливо. Обидві виглядали божественно. Їхні прикраси загадково поблискували у місячному світлі і срібно-місячно потеленькували при кожному порусі граційно-тваринних тіл, а їхні сукні шурхотіли, наче ящірки осіннім палим листом.

— А от ми нашому котюсику та відкоркуємо шампусику.

Це вже була третя пляшка Veuve Clicquot, яку відкорковувала Віра. Кожного разу, як вона підносила мені келишок, то запопадливо додавала туди кілька краплин валер'янки, від чого мені аж дух забирало. Сама вона пила горілку з льодом, а Аліна тихцем від Жан-Люка ласувала ромом, що його заховала під моїм пледом.

Після того, як Юргена уклали до ліжка, вечірка набула нового розмаху. Мене частували, наче короля, мене трактували, наче короля, за мене піднімали тости, наче за новоспеченого короля, і увесь той нестямний захват був з приводу мого одужання, хоча я не міг зрозуміти, за що мене так люблять.

Він був би красенем,

Коби не був потворним.

Він був гордяк,

Бо грошей мав катма.

Чи як там співав після сніданку Костантинопулос?

У нього була жахлива звичка зачинятися у туалетній кімнаті, що розташовувалася якраз понад моєю комірчиною (куди я перебрався через тиждень після вечірки з нагоди мого одужання і чим, до речі, завдячував йому) і сидіти там, насвистуючи і наспівуючи, аж доки він не перечитає усі вкинуті Фішером рекламні проспекти. І те і інше, я маю на увазі насвистування і наспівування, було просто жахливим, втім, як і акустика туалетної кімнати, за що я не можу винуватити архітектора цього у інших відношеннях чарівного замку, бо він, себто архітектор, і гадки не мав, проектуючи оте чудо, що якомусь дурню заманеться виводити арії у клозеті. Отож, невдала акустика клозету посилювала мої муки, підносячи їх уже до розряду витончених тортур, але найстрашніше починалося для мене у той момент, як увертюрою Апокаліпсису прокручувався ролик з туалетним папером, (той покидьок відкручував принаймні п'ять метрів духм'яної стрічки, хоча за рівнем своєї культури він міг би спокійно скористатися тими ж таки рекламними проспектам, але Аліна навіть у такий дрібничці не могла перейти на режим економії), а тоді чувся її, тобто стрічки, оксамитовий короткий зойк. І коли Костантинопулос починав, непристойно крекчучи і постогнуючи, шурхотіти тим гріховно дорогим туалетним папером (один Бог міг знати, що він там із нею чинить, хоча, на відміну від Юргена, не думаю, що Творцю Всесвіту кожна мить нашого буття являється однаково цікавою і важливою), я встигав намацати і притиснути до вух маленькі подушечки, що їх подарувала мені якось Віра, але ніякі у світі заслонки не рятували мене від Ніагари, що вивергав бачок його унітазу, оті мегатонн і кіловати, оті кубометри і мегапарсеки води, що її вистачило б для меліорації невеликого засушливого материка розміром з Австралію. Та Ніагара мчала через мої вушні раковини, виламуючи барабанні перетинки і змітаючи на ходу молоточки і накуваленьки, чи як вони там у біса звуться, а тоді розривала мій мозок, наче Космос у момент його творення, на мільйони чи може й мільярди часточок. Це спричинювало больовий шок, і я втрачав свідомість.