Розділ «Наталія Кушнєрова Прірва для Езопа»

— Так, кінчай лекцію, — втрутилася Аліна, — я розумію, у тебе до цього покидька професійний інтерес, але ми маємо якнайшвидше його позбавитися.

— Добре, я зараз зателефоную, — слухняно кивнула головою Віра.

— Аякже, аякже, дитинко, — солодко вимовила Аліна, — потелефонуй до Інтерполу, ЦРУ, а заразом до місцевого добровільного товариства друзів пожежників. Слухай, тягни скоріше сюди оті здорові пластикові мішки, — звернулася вона уже до мене. — Засунемо його поки, а там видно буде.

— А як він не влізе до мішка? — поцікавився я по-дурному.

— То спершу розчленуємо, а потім розфасуємо по мішечкам.

Аліна була уособленням богині невідворотності Ананке.

— Слухай, любчику, катай за мішками, і не лякайся так страшно. Ти заблював, до речі, мій новий килим, — вона посміхнулася раптом до мене, підбадьорливо і чарівно. — Ніхто не буде твого друга розчленовувати і розфасовувати. Заспокойся.

І я заспокоївся. Сам не знаю, чого я виблював учорашнє фондю.

— … принцем Сьотоку сказано: «У кожного є душа, і в кожній душі — свої прагнення. Те, що здається вірним в очах одного, являється невірним в очах іншого. І хто візьме на себе сміливість розсудити, що є добро, і що є зло? І кожне судження містить в собі як мудрість, так і глупоту, чим скидається на коло, яке не має кінця»….

— І де, пробачте, це було занесено? — перепитав я свою співрозмовницю.

— У його сімнадцяти положеннях, — втрутилася у розмову Віра.

— Здається, наш котик знову закохався, — по-змовницьки прошепотіла у мене за спиною Аліна.

— Але вона і справді чарівна.

Віра віддала належне японській красуні, що лежала, гола, як не вважати напівпрозорих пелюсток на тілі, на довгому овальному столі, така духм'яно-запаморочлива, і цитувала сімнадцять положень принца Сьотоку.

— Котику, а поклади-но їй на ніжку омарчика, — порадила Аліна.

— Омарчики закінчились, — втрутилася Віра, — Аліно, принеси з холодильної камери трохи ікри, ми прикрасимо нею її животика.

— Я не піду туди, — з притиском прошепотіла Аліна і по-дитинному закопилила губку. — Там сидить він. Це мене нервує.

— Любчику, збігай-но ти, — звернулася до мене Віра, — сподіваюсь, він тебе не нервує? Та перевір заразом, чи надійно він там забарикадований картонами із морозивом.

Хвала Господу, як сказала тієї ночі Аліна, що Жан-Люк скупив за безцінь півтони морозива, що попід тим солодким тягарем він сумирно сидів і мене не нервував. Навпаки, я відчував до нього симпатію, до нашого свіжомороженого Костантинопулоса, і я з радістю побіг до холодильної камери, бо мені кортіло самому прикрасити плаского животика моєї японочки ікрою.

Ми влаштовували суші. То була моя ідея. Останній крик моди. Суші на живому тілі справжньої японки. Японка знайшлася у сусідньому селищі. Вона нудьгувала із своєю свекрухою у величезному будинку, доки її чоловік волочився за негарними місцевими дівицями по дискотеках.