Розділ «Наталія Кушнєрова Прірва для Езопа»

— Цікава казочка, — перервала мене Аліна, — тільки я її уже читала. Один графоман пересилав оту маячню упродовж кількох місяців за моєю колишньою адресою. Там було іще про двох жінок не дуже високого морального штибу, про замок і усілякі жахливі убивства.

— Але ж то все чистісінька правда!

— Ну, дивлячись з якого боку…

— З якого боку не поглянь, а хіба не ми з тобою замуровували Костантинопулоса до бетону?

— Було діло.

— Але ж перед тим хтось задушив його твоєю панчохою?

— Було діло.

— Скажи, то була вона?

— Може й так. Бачиш, у неї було дуже тяжке дитинство, ну і таке інше…

— Що значить «таке інше»?

— Добре, давай раз і назавжди розставимо усі крапки над «і». Із тим мерзотником вийшла страшенна халепа. Вірочка мені тоді про все розказала.

— Вона могла б і мені про те розказати.

— Котику, у тебе було своїх проблем по горло — блохи, лабільна психика… А як ти до нас прибився, ми думали, що ти, взагалі, — даун. Пробач, але ти поводився не зовсім адекватно. Уже одна ота історія з Мишачим деревом чого коштувала. Ха-ха.

— Ха-ха. Я не винуватий, що наш марселець говорив із таким жахливим південним акцентом. Але скажи мені, чому вона його вбила?

— Любчику, хочеш до кави вершків?

— Хочу.

— А іще келишок шампанського?

— Хочу.

Я пив каву і шампанське і облизував вершки з вус, а гарсони снували туди-сюди, гарні, немов хлопці із «Чіпендейлу», і, здавалось, підморгни Аліна оком, почали б отут-таки стриптиз.

До зали вичовгав сам володар ресторану, викапаний мсьє Ламборджіньяк, тільки що пахло від нього інакше. Це був ледь вловимий запах корівника і молодого часнику. І отой коктейль запахів ініціював у моїй підсвідомості низку призабутих епізодів, що їх бракувало, як кажуть хольцландці, отій «пуццле».