Розділ «Наталія Кушнєрова Прірва для Езопа»

— Філіппінку. А тоді — Віру.

— А кого більше?

— Віру.

— От бачиш, усім від того була сама користь, — Аліна подивилась мені у вічі і спитала солодко: — Ти ж не жалкуєш, що ми так славно помандрували?

— Ні.

— Ну, от бачиш, усе вийшло якнайкраще. Хоча, признаюсь, убивство — то не мій стиль.

— Ага, а вийти заміж за багатого француза і отруїти його…

— Побійся Бога, голубчику. Чим би я його отруїла?

— Грибочками.

— Якими грибочками?

— Ти ж сама говорила…

— Якби я усе, що говорю, робила. Ти подумай логічно, навіщо б я його прибирала за три дні до того, як набирала виписана на моє ім'я страховка?

— Він міг дізнатися про вбивства. Він просто не міг про них не дізнатися, бо лише у вас двох, у нього і у тебе, був ключ до холодильної камери.

— Він і знав про них. І що з того?

— Ти хочеш сказати, що, знаючи про убивства, він…

— Я хочу сказати, що, знаючи про убивства, він, так би мовити, трішечки акцептував їх.

— Чому ж він їх «трішечки акцептував»?

— Бо він був, як би тобі сказати, трішечки некрофілом.

— Ні-ні, тут щось не ліпиться докупи. Ми ж переховували сердегу кілька днів у тій таки холодильній камері, а затим ви з Вірою гопки скакали круг лікаря, тоді виперли мене за булочками, які нам не потребувались, а як я прийшов, то він покидав оселю, поправляючи ширіньку.

— Дурно ми круг нього гопки скакали. Він виявився імпотентом і абсолютним покидьком. Ми так і не змогли намовити його видать свідчення про смерть потрібною датою. А дурень Жан-Люк помер від серцевого нападу.