Розділ «Наталія Кушнєрова Прірва для Езопа»

— Ні.

— А як же ти прийшов оце сюди? Я все-таки дуже ризикую, що мене побачить хто із завсідників Жан-Люкового ресторану. Ходімо до середини, я десь у куточку сховаюся.

Вона взяла мене за руку і, наче дитину, повела до темної зали.

Гарсони, що до того ігнорували мене як особистість і як клієнта, наче показилися, бо від цієї жінки на три версти проти вітру тхнуло грошвою.

— Чого це ти нап'яв у таку спеку шкіряні штани?

— Мене за ними має впізнати одна жінка. І потім, це єдині пристойні штани у моєму гардеробі.

— Бідний котику. Скажи, чи ти хоч радий мене стріти?

— У мене болить живіт і мені страшно.

— Чому тобі страшно? Я ж з тобою.

— Я нічого не розумію.

— То питай, я відповідатиму.

— Бачиш, мені мало не відтяли голову, бо я був змушений визнати урешті, що убив тебе і Віру.

— Це якраз дуже добре. Я маю на увазі, що тепер нас з Віркою ніякий біс шукати не стане. А про відтяту голову, визнай сам, то — страшенна гіпербола. У цій благословенній країні давно уже відмінили смертний вирок.

— Слідчий запевняв…

— Бачиш, методи слідчих у кіно і у житті трохи відрізняються. Тебе просто залякували.

— Навіщо?

— Аби закрити чергове діло, покращити статистику викриття злочинів і отримати премію.

— А адвокати?..

— Громадські адвокати слугують тій самій машині правосуддя, котра їх годує.

Гарсони натягли до столу силу наїдків, що я уже давно і забув, як вони виглядають. Я почав їсти і вже не міг зупинитися, а гарсони підставляли все нові і нові таці.