Розділ «Наталія Кушнєрова Прірва для Езопа»

— Уже не чекає і не опікується.

— Чому?

— Бо ми їй від сьогодні не платимо за її палке кохання. Слухай, збирайся, я вже розповіла генералу про свого діверя.

— Про якого діверя?

— Про тебе. Збирайся.

— А якому генералу?

— Тому, що з ним я сюди прилетіла. У нього тут якісь чи то маневри, чи підписання контракту. Це дуже добре, що ти усе виблював, бо той генерал, аби мені сподобатись, такі віражі закладує…

— Я не можу отак, одразу.

— Що значить «одразу». Ми говоримо з тобою уже котру годину.

— Бачиш, як говорив Джавахарлал Неру…

— А ну його к бісу, того Джавахарлала. Ти летиш чи ні?

— Бачиш, якби ми розставили усі крапки над «і»…

— Мені здалось, ми їх порозставляли. Добре, давай швиденько їх куди слід поставимо, бо нам іще їхати до військового аеродрому світ за очі…

— За місяць до останнього судового терміну мене вивозили для проведення слідчого експерименту. Ну, знаєш, це коли тебе знімають на відеокамеру.

— Сподіваюсь, ти добре вийшов на плівці?

— Та не дуже. Так от, я повинен був показати, як я своєю тачкою перегородив дорогу, що вела від нашого замку…

— Тільки не називай той хлів замком.

— …що вела від нашого замку до кордону із нідерхольцландцями, а як наш старий «форд» через ту перепону спинився, я застрелив жінку, що сиділа за його кермом, потім облив усе те гасом і запалив.

— Це не твій стиль.

— Так от, вони знайшли неподалік у кущах Жан-Люків пістолет із відбитками моїх пальців, а напівпорожню пляшку — у мене в комірчині, хоча ти знаєш, що від гасу у мене починається ядуха.