Розділ «День Казанови»

На що батько:

– Піду подивлюся на нього. Він там у дворі біля машини порається.

Приходить.

– Ну не лисий, але буде лисий, а що застарий для тебе, то правда, бо тобі лиш двадцять. А машина стара і гівна варта. Коротше, думай добре, бо ти – карасавиця, а він – гумно!

Софійка таки вийшла заміж за свого лисого, і то довго не потривало, її тато був правий.

Але трахатись вона полюбила з юних літ, і це було для неї важливою часткою її життя. Без хуя як без рук – з тої породи.

«Фізичне полегшення – велика справа, – подумав Вадим. – Всі хвороби від нервів і від того, що люди мало трахаються і божевільні гормони ганяють без виходу людським тілом і завдають шкоди нервовій системі».

Відпочивши, Вадим відчув, що пацан його ворушиться там унизу, і хоч не збирався, але думки мимоволі поповзли в напрямку жіночого отвору, але стримав себе – чого підряд забагато, то не найкращим чином впливає на здоров'я. Бо ще ж попереду справи.

Сенк'ю вері в бога мач!

Плани у нього були доволі різні на цю святу суботу, і Вадим подався далі у місто.

Його колишня дружина приїхала з Луцька на кілька днів у справах своєї дисертації, вона подалась у науку, як філолог захищала дисертацію про якісь давні рукописи релігійного плану. Вони вже були розлучені десять років тому, і доньці було чотирнадцять. Вадим бачив доньку доволі рідко, але старанно їздив час від часу до Луцька, аби з нею зустрітись, і гроші видавав на дитину регулярно і тут проблем ніби не було.

Але Марина завжди мала про що з ним говорити – насамперед це була їхня дитина і тут тем було море – і про літні канікули, і про навчання, і про інтереси, і про залицяльників до доньки, і про…

Тут ще була тема, бо Марина нагадувала йому мадам Хоботову із чудового фільму «Покровські ворота», яка, виходячи заміж за іншого, уперто і наполегливо опікувалась і своїм колишнім чоловіком.

Марина брала тональність такої собі мами і радила йому взятися за себе, і подумати про своє майбутнє життя, і подбати про здоров'я, і думати, що далі – його просування по службі в UMC вже дещо затрималось, і хоч щось він таки заробляє, але ж так і до старості доживеш на нижчих посадах, і так далі.

Вадим зустрівся з Мариною в кнайп-клубі «Купідон», який він здавна полюбляв, тим більше що це фактично центр міста на розі Пушкінської і Прорізної. Бував він тут частенько, але досі ніколи не втрапляв на жодні вернісажі цього закладу, якими нібито керував тут якийсь модний нині письменник.

Вадим читав мало і в сучасній літературі фактично нічого не тямив, і сам це усвідомлював. Останнє, що він прочитав, це «Нічний дозор», і то лиш тому, що бачив фільм і захотів дізнатись, як там воно описано в книзі.

Марина довго і нудно читала йому нотації, вони цмулили пиво «Оболонь», яке з певного часу Вадим вибрав собі як пріоритет серед інших видів пива. Воно завжди було у нього вдома, і він його пропонував своїм друзям.

От і тепер – «Оболонь» була в центрі його уваги, і за пивом легше було слухати, на загал ніяку і ні про що, балаканину Марини. Вони просиділи так дві години, випили по два пива, і врешті треба було розходитись.

Мило розцілувавшись з Мариною, Вадим з деяким полегшенням на душі подався до іншої кав'ярні.

Добре, що є мобільні телефони, інакше все це було би дуже ускладнено, а так – дзвінок, точна година, і всі задоволені, не втрачають даремно часу на чекання і не нарікають на спізнення.