Розділ «СЕРЦЕВО-СУДИННІ АБЗАЦИ»

мідні ми далі

смуток – це довгі порожні прилавки в небазарний день.

у кінці ряду стоїть барига і продає ордени та медалі.

у вихорі шелестить сміття, новий рядок не йде.

моделі світобудови руйнуються, забігайлівка стоїть трохи далі.

мудрагелі кричали – під лежачого хлопця жінка не потече.

ти забував – і брав жінок усі п’ятнадцять хвилин своєї слави.

тепер пишеш рядки на пісковому березі моря сухим патичком,

начепивши на светр куплені у бариги медалі з мідного сплаву.

ми починалися з травою, продовжувалися зі спиртними напоями,

але як нам закінчитись? де наш Бобруйськ чи Париж?

ми стріляли у натовп, але, вочевидячки, холостими набоями.

натовп розбігся. ти тишу таку – не поруш.

ситуації. фентестік піпл

в туалет львівської «Пузатої хати» заходить п’ятеро.

у чоловічу кабінку, з однією метою, зі спільною валгалою в голові.

з’являється фен, той, яким сушать не волосся, а голову.

даремно їх п’ятьох матері народили з ніздрями.

тут може бути місце для реклами вашого наркотика.

і вже вийшовши з «Пузатої хати», одна із п’ятьох показує іншому краплі на щоці.