Розділ «СЕРЦЕВО-СУДИННІ АБЗАЦИ»

б’ються в вікна рядки разом з краплями зливи.

ніби дзвони, хилиталися в тамбурі ми.

і до бога якогось вили.

засинаючи на сходах у під’їзді. піано

для нього не існує душ, але дощ.

крихти хліба у його бороді – весь продовольчий запас на зиму.

сонний і щасливий, як дистрофік після трьох ложок манки,

він прихиляє мізки до перил, сидячи на сходах у під’їзді.

як на лисичі сліди,

як на залізничні колії,

як м’ясо на шампур

настромлюється на легені кожен подих і кожна цигарка,

безнадійна, як і пальці, що її тримають і так само тліють.

кожне життя обирає свою кількість кольорів на веселку,

обмірковує план кар’єрного росту на мінному кукурудзяному полі.

але його війна невідь-коли викинулася на морський берег, як кит,

ніби десятки акул з пропаленими нафтою зябрами,

з усіма ядерними бомбами перемог і їхніми осічками.

відчай прилипає до його шкіри разом з одягом.

капіляри пускають коріння у відчай, в одяг.