Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

— Гумориста.

— Чого ж така прибита? Чи хтось зобидив?

— А чого ж радіти? — душа сміхотворця вирішує, що вже пора й сказать за себе.

— Так вознеслася ж без проблем, наскільки знаю? Особливі гріхи, може, маєш?

Архангел Федя щось шепче на вухо Серафиму.

— Дрібниці. Сам всевишній якось за вечерею сказав: пекущомуся про самотніх дів да проститься… Давай її в рай, може, повеселіє. Чуєш? Там усі класики.

— Ну, куди мені до них? Я рядова гумористична душа.

— Не прибіднюйся, я дещо твого читав. Непогані є речі. Але якщо не хочеш в рай — паняй у пекло. Там теж компанія солідна.

— А чого ж це гумористична братія та в різних кутках?

— Уяви, що було б, якби всіх сміхунів — та в рай. Половина ж з них через тиждень сама просилася б в пекло! Характери…

— Нормальні характери, — не погодилася душа гумориста.

— Не дмися, це я так. Раніше у нас промашка була, ділили вас не по таланту, а по гріхах. А гріхи сам знаєш — для кого й жінка гріх, а для кого це нагорода, ну, це для тебе несуттєво. Так куди хочеш? Бачиш, ділимо чергу, як совість підказує, а тебе персонально розподілимо, бо дуже вже люблю гумор. Аква віта, чоловіче!

— А в раю писати можна?

— А навіщо? Там усі на лаврах.

— Е, мені б писати. А в пеклі?

— Там теж чорта з два. Слухай, може, ти нікуди не йтимеш? Будеш коло нас, га? Маю таке право — на штат спецпризначення. Оформимо на ставку ангела, куди тим лауреатам — життя буде, ну?!

— Не звик я. Мені б писати…

— Слухай, Федоре, вона ненормальна, ця душа. А хороші ж речі писала. Зарані ти, значить, вознеслася, не виписалася, значить. Могла ж, мабуть, щось і велике втнуть? Он Чорногуз два романи написав. А Кривін — той взагалі енциклопедист, чого тільки не пише. А ти могла б отак?

— А куди ж тепер спішить? Вже приїхав…

Задумався голова комісії.