Розділ «ВІДСЛОНА ЧЕТВЕРТА»

— Прошу… — показав жестом насупроти.

ОЛЬГА накинула хустку на плечі й сіла досить вигідно.

В напруженій тиші почали розставляти шахи, А, коли розставили, МАТІС подивився на Ольгу тихо та:

— Отже — Ви знаєте в чім справа… Прошу грати серйозно.

ОЛЬГА:

— Очевидно…

— Ні, я хочу, щоб Ви дали слово.

ОЛЬГА знизала плечима, а тоді задумливо, трохи іронічно:

— Ви даремно тоді розгнівалися, гер Матіс! Програти мені — не так уже й ганебно, — я інженер-хемік, а значить і математик.

МАТІС, глянувши на неї пильно:

— Я також… Жду на Ваше слово.

ОЛЬГА, зсунувши брови:

— Ну, добре!.. Слово.

МАТІС зідхнув з полегкістю:

— Так. У Ваше слово я вірю, Фрау Ольга!..

Погадали. Білі випали Матісові. Матіс мовчки зробив хід і за весь час гри не промовив ні слова. Він грав надзвичайно зосереджено. Він хвилювався, мінився на обличчі, хоч як тримав себе. ОЛЬГА грала спокійно, поглядала насмішкувато на схилену голову Матіса; іноді поводила плечима і тоді поправляла хустку, що сповзала.

В сумежній половині ГРИЦЬ тихенько склав свої пензлі, заглянув в щілину й вийшов.

Через деякий час МАТІС звівся і, закурюючи, пройшовся по кімнаті… Підходив до столика, думав і знову проходився. Потім сів, підперши голову. Робить хід… Грають…

В сумежну половину зайшла КАТРЯ. Подивилась в щілину, здивувалась, майже з розпукою покрутила головою:

— До чого вони дограються?!..