Розділ «ВІДСЛОНА ЧЕТВЕРТА»

— Я Вас прошу, фрау Ольга!..

ОЛЬГА знизала плечима:

— Але ж…

МАТІС:

— Фрау Ольга!.. Я сьогодні послав прощального листа матері… І… Направився сюди… Я загадав: — якщо я партію цю виграю у Вас — значить МИ переможемо під Сталінградом… Значить МИ взагалі переможемо, і я вернуся живий… ЖИВИЙ!.. Якщо ж я ЦЮ партію програю Вам — значить… (зідхнув). — Значить повний розгром… і я не вернуся живий… Ну?.. Фрау Ольга!..

ОЛЬГА приголомшена дивились розгублено на Матіса, що стояв перед нею дивно змінений, з майже фанатично втопленими в неї очима, такий трагічно-суворий і… лагідний… Як хлопчик, що, залюбившись безнадійно, гадає на пелюстках квітів — «любить — не любить»? З тих очей на неї дивилась людина.

— Але ж, гер Матіс!.. Навіщо?.. Не треба… Ви ж не фаталіст…

МАТІС глухо:

— Хто зна… Ні, це не фаталізм… Тут щось є… Тут якась залізна логіка…

ОЛЬГА, потискуючи плечима, як від холоду, і щось думаючи:

— Гм… Ну… Гаразд…

МАТІС:

— Ні, так не піде. Я в Вашім тоні чую Ваш намір обдурити долю… фрау Ольга!.. Я солдат!!. І звик дивитися найстрашнішому сміливо в обличчя… Солдат знає, що долю не обдуриш… Прошу зіграти зо мною чесно і без крутійства.

ОЛЬГА, жартуючи:

— Але ж Ви пристрелите…

МАТІС:

— Фрау Ольга!.. (відстібає пістоля й подає їй) — Ось Вам мій пістоль і прошу Вас пристрелити мене, як пса, коли я дозволю собі хоча б вийти з рівноваги…

ОЛЬГА:

— Покладіть собі пістоля там… Ну, гаразд… (дістала шахи і поклала на столик).

МАТІС скинув кашкета, розстебнув шинелю і, не скидаючи її, важко сів біля столика, кашкет, поклав на рояль: