ОЛЬГА, зідхнувши:
— Ви нас ніколи не зрозумієте, хіба як опинитесь у нашій шкурі…
МАТІС задумливо бере і листає книгу, і кладе назад:
— Так… (про себе) — Здається я вже розумію… (до Ольги, просто для того, аби продовжити розмову): — Скажіть, чого ваші ліси кишать партизанами?.. Адже зразу їх не було…
ОЛЬГА стрельнула очима, але змовчала, лише відкрила ляду над клявішами і, ніби знічев’я, заграла — «БОЖЕ, ЦАРЯ ХРАНІ…» — і пристально подивилась на Матіса.
МАТІС іронічно й загадково посміхнувся:
— Ваші люди думають, що ми принесли їм царя?.. А Ви?.. Ви в це вірите?..
ОЛЬГА:
— Я?.. Ні… Ви самі прийшли…
— І?..
— Що?..
— І принесли?..
ОЛЬГА, зідхнувши:
— Ви випробовуєте мої нерви, гер Матіс?..
МАТІС:
— Ні, чому? Це цікаво… Отже, що Ви думаєте?..
ОЛЬГА враз сердито:
— Хм… Я думаю, що ви нас роздавили мілітарним чоботом… Це так… Але це вам дорого обійшлося… А в історичній перспективі обійдеться ще дорожче… (та й враз в якійсь нестямі, дико вдарила по клявішах — «ВІЧНИЙ РЕВОЛЮЦІОНЕР…» — лише перших дві стрічки… і враз грюкнула лядою, аж клявіші зойкнули; і з такою мукою): — Облишмо… досить…
МАТІС дивиться пильно, здивовано:
— А це що Ви заграли?..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розгром» автора Багряний І.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВІДСЛОНА ЧЕТВЕРТА“ на сторінці 17. Приємного читання.