Розділ «ВІДСЛОНА ДРУГА»

ОЛЬГА з досадою, стріпнувши волоссям та й враз опанувавши над собою, зумисно голосно:

— А-а-а!.. Герр долметчер!!. Будь ласка! заходьте!!.

ДОЛМЕТЧЕР, знявши свого «кораблика» і витираючи спітнілого чуба, заходить до мешкання ОЛЬГИ і стає розгублений. Збирається з відвагою…

ОЛЬГА сідає біля рояля, голосно:

— Сідайте, будь ласка!.. Отже?!.

ДОЛМЕТЧЕР:

— Отже… (витираючи піт, запобігливо, підхлібно сміючись) — Я шукав для Вас квітів… Я з ніг збився… Шеф мене заганяв за ці три дні через Вас. Але в цій Азії!!. (розводить руками) — То є, прошу пані, така Азія, така дика Азія, де навіть такий шеф, володар і пан тут, не може освідчитись прекрасній дамі китицею троянд…

ОЛЬГА, насупивши брови, іронично:

— Цей текст склав Вам шеф, чи ви самі?..

КАПКА (себто Долметчер):

— Шеф?.. Ні… ні… це…

ОЛЬГА мило:

— Гм… То Ви поет… З покликання чи?..

КАПКА зніяковів, розгублено витріщив очі…

ОЛЬГА з досадою, примружившись:

— Ну ось… По уніформі Ви військовий. Принаймні, коли Ви б’єте обцасами, то я думаю, що розмови з Вами мусять бути ділові, стислі, по-військовому ляконічні й ясні… Правда ж?.. Отже?.. Ви принесли відповідь?

КАПКА:

— Так… Так, пані… (хоче сказати титул, але Ольга перебиває).

ОЛЬГА:

— На питання, поставлені мною і повторені йому Вами?