— А тамті?
— Візник упився так, що світу Божого не бачив. Ми відіслали його й коні додому.
— Гаразд. Поможи отцеві надягти шубу.
На холодному повітрі отцеві Пристальському стало значно гірше; він мало пам’ятав, що з ним твориться, куди вони їдуть. Коли висіли з саней, два козаки мусіли вести його по сходах, при чому він постійно повторював іще різні нісенітниці про дружбу і приязнь.
Так увійшли обидва до митрополичої кімнати.
Нечай пустив наперед отця Пристальського, а сам поступав поволі за ним, держачи в руках шапку та злегка побрязкуючи шаблею.
Митрополит підвівся. Коли побачив, у якому стані отець Пристальський, затрусився і зблід.
— Високоппп-реосвященний! Ось тут є пан Нечай, що я при-и-и-віз. Він...
Але митрополит кликнув на своїх:
— Візьміть отця Пристальського, покладіть у гостинній кімнаті та залишіть мене з полковником.
Як залишились обидва самі в кімнаті, митрополит підніс очі на Нечая.
— Цього сорому міг ти мені заощадити, полковнику. Я й так маю доволі турбот.
Очі Нечая були холодні, як сталь.
— Чи моя в тому вина?
— Чого ти хочеш?
— Я не прийшов сюди тому, що я щось хочу. Це ви, владико, хотіли мене бачити.
— Я хочу, щоб ти занехав обшуків манастирів.
— Це вже неможливе, владико. Як ми цього не зробимо, то зробить це чернь і тоді буде куди гірше.
— Чернь можна розігнати.
— Чернь, владико — наші люди. Ми проти неї не підемо. І що люди говорили б, якби ми так лишили озброєних ляхів за нашими плечима?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Полковник Данило Нечай. Том 2» автора Радзикевич В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Отець протодиякон“ на сторінці 6. Приємного читання.