Розділ «Гряде нова туча»

— І кажеш, він зветься Нап’єрський?

— Костка Нап’єрський, полковник королівський.

— Хто він?

— Кажуть — відповів Кульчицький — що він син покійного короля Володислава, полковнику. Але де мені це знати? Досить, що рух пішов по краю.

— Чому?

— Він знає простий люд, їздить по селах, проганяє панів і каже селянам, щоб із панами зробити так, як гетьман Хмельницький зробив.

— Де він?

— У горах. Недалеко Кракова.

— То це вже на польських землях?

— Переважно. Але й наші лемки там горнуться.

— Так?

— Він чорштинський замок зайняв, що то на самій угорській границі, і там людей збирає.

— Чому гетьман вас висилає туди?

— Ми ті околиці знаємо. Я з Самбора, але моя мати походить із-під Ряшева, тож я там ріс, людей знаю і мову, а пан Криницький із Криниці. Його фамілія також знана й вельми шанована. Отож тому то пан гетьман, його милість, нас обох, ничтожних рабів Божих, на такову імпрезу вибрати рачив, у чому ми, палець Божий добачаючи, постановили всіх сил докласти, щоб довір'я нашого ясновельможного пана гетьмана, добродія нашого виправдати і, зійшовшись з паном Нап’єрським, йому в усьому помагати.

— Знає хто з вас того Нап’єрського?

— Обецний тут пан Криницький, що стрічався з ним років тому два, коли то разом — я прошу вибачення ясновельможної пані полковниці — до одної невісти афектом любовним запалавши, зідхаючи, різні пісні їй співали, яко же Амор розум їм дочиста помішав і трохи там самі не порубались на кусні. Але невіста онта, розуму здорового бувши, обох викинути за двері звеліла, пісень їхніх не слухаючи. От тоді то пан Петро пішов аж у Київ, сердешну свою рану лікуючи, а Нап’єрський теж десь потішився, бо тепер, замість Венери, Марса собі ізбрал за патрона.

— І що ж він від вас хоче?

— Помочі. Посилав послів до пана гетьмана, його милости, щоб післав йому в поміч кінний полк, один або два. З ними та зі своїми збунтованими хлопами обіцяв узяти Краків, що, як ваша милість зволить сам осудити, була б велика диверсія, і для нас вельми пожиточна. Як наш гетьман, сили на далекій і недоступній Січі зібравши, рушив в Україну, так він, високими горами загородившись, задумує сили зібрати і людям волю обіцює, щоб тільки в купи громадилися й усі до нього сходились.

— І ти, пане Кульчицький, думаєш, що він справді може селян підняти і повстання зробити?