Розділ «НА НОВІ ЗЕМЛІ»

Вої наддали ходи. Вибивалися з останніх сил, але ніхто не кидав ні важких щитів, ні списів.

— Швидше, друзі! Швидше! — підганяв їх Кий.

Він міг би легко випередити присталих і врятуватися. Та йому й на думку таке не спало. Як би він тоді дивився в вічі родовичам? До того ж само собою виникло рішення повернутися в слушну мить лицем до Чорного Вепра і загнати йому списа в груди. Спис — його улюблена зброя! Ним він володіє краще, ніж будьхто з полян, — і горе тому, в кого влучить його вістря!

Він ще раз оглянувся.

Чорний Вепр одірвався від своїх воїв, котрі мчали попереду орди, і, впізнавши Кия, закричав:

— Аа, це ти, Кию! Собако! Навіщо натягнув на себе червоне корзно? Хіба не знаєш, що у полян один князь — я! Чи хочеш, щоб я здер його з тебе разом зі шкірою? Начувайся! Я зараз це зроблю!

Кий не відповідав. До рятівного узлісся залишалося зовсім недалеко.

Але ж позаду вже чути натужне сапання стомленого коня і свист повітря, розрізуваного мечем. Чорний Вепр ось-ось наздожене!

Кий міцніше затиснув у правиці списа, готуючись жбурнути його в ненависного ворога.

Аж тут з гущавини лісу раптом виступили лучники на чолі зі Щеком і понад головами втікачів пустили рій стріл.

Стріли не досягли цілі, і жодна з них не влучила ні в Чорного Вепра, ні в його воїв. Майже всі вони попадали в просторі поміж Києм, який тікав, і Чорним Вепром, що намагався його наздогнати. Та це врятувало Кия. Чорний Вепр різко осадив коня і зупинився.

Новий рій стріл понісся йому назустріч, перегородивши дорогу. І хоча знову жодна не досягла цілі, Чорного Вепра це остудило зовсім. Він оглянувся на своїх воїв, котрі нерішуче затопталися за його спиною, та на гуннів, які швидко наближалися.

— Я знайду тебе, Кию! Знайду — де б ти не заховався! — гукнув Чорний Вепр і погрозив кулаком. — Твоя голова ще стримітиме на моєму списові!

Та Кий тих погроз уже не чув. Разом з останніми полянськими воями добіг до лісу й опинився в обіймах середульшого брата.

— Ну, налякав ти мене! — притиснув його собі до грудей Щек. — Міг би ж загинути!

— Дякуючи твоїй кмітливості, все закінчилося щасливо, — похвалив Кий брата і зразу ж, обернувшись до поля, виглянув з-за кущів. — Що робить ворог?

Гунни наближатися до лісу побоялися — зупинилися біля Чорного Вепра на відстані польоту стріли. Наперед виїхало кілька вершників, і серед них Кий упізнав кагана Ернака.

Сидів він на вороному коні обважнілий, стомлений, дивився мовчки на ліс, що без краю простягнувся в обидва боки, щось довго думав. Ніхто з його оточення не проронив жодного слова.

Поляни теж мовчали, причаївшись у хащах дикого пралісу. З тривогою ждали — що зроблять гунни? Атакуватимуть? Чи повернуть назад?

Кий поклав руку Щекові на плече.