Розділ «НАКОНЕЧНИК СТРІЛИ»

Заколивалися дві задні лави. Вої швидко видобули з тулів стріли, наклали на луки.

Кий пильно стежив за гуннами. Спочатку сонце засліплювало йому очі, і подумки він відзначив, що Ернак не відклав атаки на завтра, коли сонце сліпило б гуннів, а розпочав її зараз, хоча і вої його, і коні стомлені. Зате сонце у нього було за спиною, а полян засліплювало.

Потім Кий звернув увагу на те, що гунни мчали не лавою, а довгим гострим клином. Отже, поляни не мали ніякої змоги зустріти їх хмарою стріл, бо лівому і правому крилу стріляти не було в кого. Вони вишикувалися щільно, густо, і гострий клин орди летів на витягнуту через усе поле вузеньку лаву полян, мов спис, мов бойова сокира!

У Кия стиснулося серце: хіба витримає полянський стрій такий страшний удар?

При цьому він подумав, що на боці гуннів ще й швидкість. Тисячі коней, розігнавшись, своєю вагою легко, мов меч тятиву лука, розітнуть, розірвуть тонку лаву полян…

Всі ці думки промайнули в його голові блискавично і зразу зникли. Потрібно було вступати в бій — гунни ось-ось будуть тут!

Радогаст поправив на лівій руці шкіряну рукавичку, дістав стрілу. Те ж саме зробили вої третього і четвертого ряду.

— Стріляйте!

Свиснули стріли, пронизали синє повітря і, мов рій бджіл, вп'ялися у вістря гуннського клину. Схитнулися і випали з сідел передні вершники, зашпортнулося і полетіло додолу разом з їздцями кілька коней.

Та орди це не спинило. Вона, мовби нічого й не сталося, мчала далі, копитами коней шматуючи і перетворюючи на криваве місиво тіла тих, що впали на землю.

Стріли летіли безперервно, вражали все нових і нових ворогів. Але так само невпинно накочувалася орда.

Кий стояв поруч з Радогастом, стріляв разом зі всіма, а коли побачив, що гунни вже зовсім близько, підняв і затиснув у руці списа. Вістря гуннського клина ось-ось мало врізатися в полянське військо… І в цю мить несподівано впав воєвода Радогаст. Упав ниць — головою до гуннів.

Кий скрикнув і нахилився над ним. Стріла вп'ялася Радогастові в спину і, пронизавши тіло наскрізь, вийшла з грудей. Відламавши оперення і витягнувши з рани стрілу з наконечником, Кий оглянувся. Хто стріляв? Звідки?

Позаду завертала коней, лаштуючись до втечі, молодша князівська дружина. Чорний Вепр, з луком у лівій руці, теж повертав коня.

— Прокляття! — вигукнув Кий. — Куди ви?

Та в цю мить подав голос Радогаст. З рота в нього вибігла цівочка крові, він розплющив очі.

— То моя смерть? — спитав він, поглядом показуючи на закривавлену стрілу в Києвих руках.

Кий ствердно кивнув головою:

— Так, тебе поранено.

— Покажи!