Розділ «В КАЗЕМАТАХ ҐПУ»

— Дивися, Лєночка, надворі темно… Щоб він тебе по дорозі… (слідує цинічне «припущення»). Бач, який огер!

«Лєночка» відповіла не менш цинічно. Припавши оком до дірочки, бачу, як старий, солідний ксьондз, високо піднісши голову, презирливо стиснувши уста, пройшов до виходу.

На другий вечір до моєї камери несподівано посадили ще одного. Був це ксьондз із с. Війтовець Антоній Келюс. До того часу ҐПУ тримало його кілька днів у якомусь темному закамаркові в центральнім будинку.

Він був надзвичайно поденервований. Довго молився, часом у задумі балакав щось сам до себе.

Моє мовчазне товариство не впливало звичайно заспокоююче.

На другий день, коли ксьондз повернувся із кількахвилинної прохідки по дворі, я з його поглядів на мене здогадався, що Арбузов сказав йому, що я — «божевільний». Але приглядаючися до поведінки Келюса, я бачив, що йому дійсно небагато бракувало до божевілля.

Того самого вечора до нас посадили ще й смертника, старого сивого молдавана Білецкого, якого привезли із в'язниці на розстріл. Дідуган ніяк не хотів вірити, що його сьогодні вже розстріляють, і присікався то до мене, то до ксьондза з наївними розпучливими запитаннями. Засудили його на кару смерти за те, що він переносив із Румунії і продавав священикам ладан, якого в большевії годі було дістати. Одна із пачок відібраного в нього ладану була загорнута в якусь стару відозву закордонної організації московських монархістів і цього було досить для засуду. Коли Білецкий нарешті переконав сам себе, що його таки вб'ють незабаром, попросив ксьондза, щоб той розв'язав йому руки, бо він хоче помолитися. Коли ж Келюс із плачем став розплутувати тремкими руками дріт, у визірку просунулася люфа Арбузового револьвера. Дозорець наказав смертникові сісти в куті і не підійматися. Коли, десь по одинадцятій годині, прийшли за ним, Білецкий якось дивно почорнів на лиці й мовчки пішов, заплітаючи ногами.

Ксьондза ця сцена прибила зовсім, а тут відразу же прийшов уповноважнений Наг і забрав його на допит.

Для мене було ясно, що посадовили його в одиночку з «божевільним» і тримали цілий вечір у камері смертника, щоби пограти йому на нервах і привести до психічного стану потрібного для підписання «листа Федуковіча».

Коли ксьондз після півночі вернувся до камери, я побачив, що з ним зовсім зле. Він став виявляти справдешні об'яви помішання розсудку.

Переконавшися, що дозорець вийшов на ґанок — я тихенько забалакав до Келюса, щоби трохи заспокоїти його.

Він зрадів і припав до мене. Плутаючи думки, став виливати все, що гнітило йому душу.

ҐПУ давно вже пропонувало йому, щоби він став тайним аґентом і давав матеріяли на своїх колеґ. Потім стало вимагати, щоби дав свій підпис під листом Федуковіча.

Коли він відмовився, залишили його на якийсь час у спокою.

Тим часом у нього загостював артист-співак Чужбінін. З тиждень тому Келюса арештували й показали йому в ҐПУ протокол зізнань Чужбініна, що ксьондз жив із ним тай із своїм органістом, молодим хлопцем Ясьом — як… із жінками. До «протоколу» була пришпилена пачка порнографічних знимок, що їх нібито знайшли при обшуку в помешканні ксьондза.

Запропонували йому знову, щоби підписався під листом Федуковіча, — інакше все це буде опубліковане в пресі.

Спростовувати й публічно оправдуватися ксьондз не мав би найменшої змоги. Все ж таки він відмовився і став вимагати конфронтації з Чужбініном і Ясьом. Та це все й умови арешту (перед тим залякували, що вночі застрілять і ніхто знати не буде) сильно вдарили добросердечного і слабохарактерного ксьондза по нервах. Яся ҐПУ теж арештувало і у ті дні держало у льоху під тюрподом. Той льох, з болотом замість долівки та масою голодних щурів — не одного вже примусив «признатися», у чому тільки ҐПУ хотіло.

Сьогодні Келюсові показали на допиті протокол, підписаний Ясьом, у якому той говорив те, що й Чужбінін. Ксьондз, що був вже напівбожевільний — підписався під листом Федуковіча.

На другий день ксьондза звільнили. Зустрівся я з ним, незадовго перед його смертю, у винницькій психіятричній лічниці — та про це пізніше.

З того часу до моєї камери часто садовили привезених із тюрми смертників, та це не робило вже на мене великого вражіння.