Розділ «У ВОРОЖОМУ ТАБОРІ (ТЕРПІННЯ)»

Голос у нього такий «натуральний», «між іншим», тільки очі ловлять вражіння на моїм обличчі. Усміхаючись, оповідаю йому натяками, що використав відсутність чоловіка однієї гарної молодички на хуторах і «грішним ділом» заночував і заднював там…

Він сміється, оповідає, що мусить вияснити зо мною справи деяких шкіл, але я інтуїтивно відчуваю, що він запідозрив, що я був закордоном.

Через день я довідався, що Дацишин удосвіта поїхав кіньми до повітового міста. Буде там в полудне… Сідаю до потягу на найближчій станції і у п'ятій годині заходжу на квартиру до Єрофєєва. Він якраз відпочивав після обіду.

— Здоров, Горський! Добре, що ти приїхав. Слухай, у тебе цими днями не було якого конфлікту з тим лякерованим комуністом?

— А яким це?

— Ну, з тим — Дацишином…

— А-а! Кавалок свині… Застав мене в одному селі, що я випивав з хлопцями в школі… Наробив лементу, що доведе до відома відділу освіти… Ну, а він до моєї учительки одної нахабно пристає — не дає їй спокою… Так я тоді ж відчитав його добре й сказав, що підійму питання у наркомі… Посварилися добре — певно буде метатися… А чому ти питаєш?

— Ну, бачиш! Я відразу здогадався, що щось між вами сталося. Сідай. Тільки — це між нами — розумієш? Мене сьогодні питає наш начальник секретно-оперативної частини — Зільберман. Знаєш, такий… жидівський жид! Сам контрабандою торгує і хабарі від жидків-пачкарів бере, а щоб когось із товаришів-чекістів у тюрму запакувати — так і зирить! Так ото сьогодні о третій годині питає мене: Ти, каже, товариш Єрофєєв, їздив по тій волості, знаєш там шкільного інспектора та учителів… Зайдеш до мене завтра — розглянемо разом одну «сводку».[2] Сказав мені, що сьогодні зайшов до нього Дацишин і оповів, що у вашій волості є контрреволюційна організація. Що учителі ведуть шовіністичну аґітацію серед дітей та селян, а ти — так навіть закордоном у «організаційних справах» буваєш… Ну я собі так і подумав, що ви посварилися і він починає на тебе рити. Це, брат, у нас часто трапляється… Сьогодні Дацишин не мав часу — спішився у фінвідділі гроші для волости одержати. А у Зільбермана два засідання — звільниться аж о десятій. Так вони умовилися, що Дацишин увечері напише все, а Зільберман по десятій зайде до нього і забере. Завтра разом розглянемо. Ти тільки не хвилюйся. Тепер, брат, щоб засудити — треба доказів. Але, знаєш, арештувати на декілька днів можуть. Я буду говорити, що це все дурниці — особисті порахунки, — але, як би що — то ти той… не згадай часом про «ґудзики»… За це брат вкатають і тобі, і мені — по самі вуха.

— А-а — дурниці! Свищу я на Дацишина! Щоб арештувати — треба мати підстави. Із старого большевика — контрреволюція!!! Ти що, Єрофєєв, робиш увечері?

— А нічого! Може до кіна, або де на чарку підем?

— Знаєш що… Я прийду до тебе в сьомій годині. Підем До знайомих учительок. Гарні дівчата. На ґітарі пограють, поспівають, чаю нап'ємося, а може й чарку маленьку спорудимо…

— Амінь — товариш Горський! Ночувати ти, звичайно, до мене підеш.

«Колю» я застав удома. Клеїв із кольорового паперу ковпаки для дітей господині. «Коля» був, член гуртка боєвиків. Зовнішньо виглядав на середнього росту борця із цирку. «Коля» мав свою коротку історію: із духовного семинара у Полтаві — його вигнали за те, що вибив чотири зуби поліціянтові, який поліз «ліквідувати» бій на кулачки між бурсаками і кадетами. Під час світової війни, звичайно, став старшиною. З української армії попав до большевиків у полон і мав те щастя, що утік раніше, ніж його розстріляли. Та до армії вже не попав, а опинився у Києві, де став працювати вантажником на пристані. У 1921 році був випадково арештований київською Чека. В'язнем лічився малозначним і його брали на роботу до «ґаражу»: ладувати удосвіта на вантажне авто трупи розстріляних за ніч. А тоді був у київській Чека комендант — жидок Ріхтер. Він любив сам вбивати «присуджених» до смерти, але не стріляв їх, як звичайно це робилося, у потилицю, лише пропустивши роздягненого смертника наперед — одним махом розм'яжджував йому голову люфою від рушниці. Люфа та, для ваги, була заповнена усередині оловом. Чекісти, що працювали з в'язнями по очистці «ґаража» — оповідали, як Ріхтер майстерно розбиває голови, а «ілюстрацією» до тих оповідань — були самі голови вбитих. «Колі» та «метода» чомусь «припала до серця». Коли його звільнили із Чека, він вишукав собі десь люфу від австрійського «малінхера», гарно обрізав її англійською пилкою, налив до середини розтопленого олова, доробив дерев'яну галочку, вималював те все у вишневий колір і вийшла симпатична «палочка». Наступного вечора зустрів у глухому перевулку чекіста, що пізно повертався звідкись, і відправив його на другий світ «методою» Ріхтера. «Спорт» цей йому сподобався і якийсь час у Києві траплялися випадки, що сильно денервували чекістів. У цьому місті «Коля» працював урядовцем у повітовому відділі державного страхування і… нудився. На боротьбу він мав свої, дещо ориґінальні, погляди. За його «рецептою» — кожний порядний українець мав зробити собі таку палочку, як у нього, і щовечора розтрощити чашку бодай одному большевикові. Та сам мав сувору заборону від «начальника» займатися улюбленим «спортом» з власної ініціятиви.

Випроваджуємо за двері четверо дітей і сідаємо з «Колею» в куточку, на отамані з вийнятими понад обшивку старечими ребрами.

— Коля… Ти знаєш той заїзд, де постійно зупиняються підводи з нашого волісполкому… Увечері в ньому темно — блимає лише маленький ліхтар коло коней. По лівій стороні, перші двері від жолобів — це кімнатка, яку жид відпускає приїжджим «панам». Сьогодні в ній ночує наш Дацишин. Під цей час він, певно, садить і пише до ҐПУ донос на наших людей. По десятій годині увечері, начальник секретно-оперативної частини ҐПУ — Зільберман — має зайти до нього по дорозі із засідання і забрати той донос. Між дев'ятою і пів до десятої — ти, з порожньою валізкою зайдеш непомітно до заїзду. Дацишин одержав сьогодні гроші для волісполкому і двері напевно будуть защепнуті ізсередини. Револьвер у нього буде теж під руками. Послухаєш під дверми, чи у нього нема кого, постукаєш і скажеш, що ти з дорученням від товариша Зільбермана. Коли зайдеш до кімнати — то дивись, як тобі буде вигідніше: чи будеш ще з ним розмовляти — чи відразу «погладиш» його по головці своєю палочкою. Тоді защепниш двері, забереш у нього всі папірці і зробиш вражіння «фахового» грабунку. Годинник, срібний портсигар і перстень, які є при ньому — вкинеш десь у добре місце. Гроші і речі —. відразу спалиш. Папірці — переховаєш десь у надійному місці на один день. Побачимося з тобою післязавтра.

Як будеш іти до заїзду — доручиш «жевжикові», щоб слідкував за тобою. Як щось тобі перешкодить, або щось станеться — має зараз же бігти на Поштову, викликати мене і сказати. Я до одинадцятої буду у Олі і Ганусі з одним чекістом. Як би щось — мушу завтра рано бути вже за кордоном.

Коля закопилив нижню губу і зробив мудру міну.

— Як би щось перешкодило мені до десятої у заїзді — то я «погладжу» по дорозі Зільбермана і донос заберу. А до Дацишина навідаюся пізніше. Як би мене «наскочили» після «роботи» — то залажу десь під стіну і починаю спорожнювати магазинки із двох револьверів. У межичасі — спалю папірці. Останню кулю зашмалю собі у лоб.

— То вже як тобі буде подобатися.

Вернулися ми з Єрофєєвом від дівчат по одинадцятій. На столі лежала записка від вартового коменданта ҐПУ, щоб він негайно зголосився до відділу. Помічена була годиною 22.45. Єрофєєв, не роздягаючись, пішов. Лягаю у плащі на ліжко. Нема сумніву, що викликали його, як певно і всіх чекістів, у зв'язку з забиттям Дацишина. Але… чи все в порядку? У мене «засвербіли п'яти», щоб «накивати» ними поки не поно. Та віра у «Колю» перемагає. Роздягаюся і лягаю, хоч заснути було годі. При кожному шелесті за дверима — рука мимоволі лізе під подушку до револьвера. Під ранок прийшов Єрофєєв.