Полтава

несамовитою силою, ніби притакували словам королівського секретаря, а його ніс ще гірше

загострився, як загострюється звичайно в мерця.

Хто глянув у вікна, мимохіть погадав собі, що до кождої шибки прилипала душа котрогось

з тих численних товаришів, що полягли в останніх боях, такими дивовижними взорами

розмалював був ті шибки незвичайно сильний мороз.

Нараз ексцеленція Піпер плеснув у долоні, і на порозі появився гетьманський підчаший.

— Чи ви загріли вже те вино, яке його величність князь гетьман Мазепа вселаскавіше

зволив призначити на покріплення наших надміру виснажених сил?

Підчаший здвигнув раменами і всміхнувся так, як лиш старі панські слуги вміють сміятися,

усміхом, в котрім було і виправдання, і жаль, і просьба о вибачення... Не зрозумів.

Піпер звернувся до одного з офіцерів, який доволі добре вмів по-українськи:

— Прошу йому повторити моє питання!

— Його величність князь-гетьман? — промимрив здивовано підчаший, але зараз-таки

поправився й відповів, що вино з корінням вже давно гаряче, тільки він не смів вносити його,

щоб не турбувати їх милостей панів.

— Але ж, ради Бога, подавай його скоріш, а то ще, чого доброго, простудиться або й

вивітріє, — говорив Реншільд, затираючи руки. А звертаючися до товариства, жартував: — Як

нема жінок, так хоч доброго вина нап'ємося, бо тут, нема що й казати, і вариво, і питво гарне. Я

вже давно не їв і не пив так добре, як у гостині його величності князя-гетьмана... Чи добре я

повторив цей титул, ексцеленціє Піпер?