Полтава

Гострий ніс Гермеліна повернувся вліво і, ніби рогачка в воздусі, повис між двома

суперниками.

— Як бачу, то оба панове молилися до цеї богині.

— Щось також! — спротивився Піпер.

— Я вже раз просив пана секретаря не перебивати мені! — гарячився Реншільд.

— Pax vobiscum![8] — мирив їх Норберг. — Продовжайте, ексцеленціє, оповідання про

прегарну даму. Не можемо її мати між собою, так най хоч почуємо про неї.

Реншільд став перед Норбергом, заложив ліву руку в кишеню, а правою жестикулюючи,

говорив:

— Отже, тая прегарна дама, вислана для мирових переговорів, а властиво, щоб

миролюбиво настроїти короля...

— Щоб соблазнити його, — втрутив Піпер, але Реншільд пустив це слово мимоходом і

кінчив:

— Тая дама не удостоїлася навіть оглядати обличчя нашого божеського монарха. Не

помогла й протекція екс-целенції Піпера.

— Aні ваша, — додав Піпер.

— Ані моя, хоч я не такий всесильний, як ви, — король не допустив її до себе.

— І добре зробив, — завважав Піпер. — Бо хтозна-як на тім вийшла би була Швеція.

— Раз тільки, — продовжав Реншільд, — графиня Кенігсмарк стрінула короля у вузькій

вулиці, вискочила з карети і підступила до нього.