Полтава

щоб їздці понастромлювалися на них.

— Мій десяток з осавулою засядеться кроків на десять від доріжки, за деревами з

мушкетами напоготові. Якщо москалі вженуться на міст — "бебевх" у них. По три стріли віддать,

а тоді обертайсь і ступай прямо перед себе, гонів двоє. Там вже я дожидатиму. Коней ваших

візьмем, щоб не зрадили вас! Помагай же вам Біг і ти, святий Архистратигу Михаїле.

Сказавши це, ухопив свого коня за поводи і пустився підбігцем на перестріл в напрямі

відомої собі пасіки. Тридцять людей і сорок коней гусаком за ним.

У лісі нападало снігу мало що не до колін, коні як по перинах ступали, не видзвонюючи

підковами. Хіба тільки деколи піхва зачепила о дерево або задзвеніло козацьке стремено,

торкаючи суху гілляку. Але сильний шум дерев глушив і тії звуки, а вітер забирав їх і розносив по

лісі.

Молодий осавул зі своїм десятком чекав. Що дерево, то козак. Ніби попримерзали до цих

дерев, пари з уст не пускали. Тільки біля одного дерева стояло двоїх, бо й дерево було

роздвоєне, як вилиці. Поспирали мушкети на тії гілляки, дожидаючи ворогів.

— В тебе є мушкет? — питався осавул свого товариша шепотом, бо стояли рам'я об

рам'я.

— А як же ти хотів, без мушкету? У Векли є їх кілька, такі часи!

— А не боїшся?

— Чого? При тобі?

— Тут неважко о смерть!