Полтава

Молодий осавул пустив свого товариша праворуч, і тільки гадки в його було, щоб цей не

спотикнувся та не злетів з коня. Але, на щастя, надчисельний охотник їхав, як справжній козак,

ніби він і виріс на коні.

У Мручковій голові зі скорістю блискавиці рисувався весь план баталії. "Коли б нам тільки

не вдарили збоку, коли б ми минули зударний угол! Тоді ворог переїде лінію нашого бігу, буде

приневолений спинити на хвилинку коней, а щойно відтак пуститься за нами наздогін. Та заки

він попаде на наш слід, доскочимо ліса, а в лісі я вже пан!"

Так воно й сталося. Чотири козацькі десятки їхали тепер не збиті в одну купу, а лінією,

раз, щоб кулі їм великої шкоди не робили, а друге, щоб краще було потикатися з ворогом.

Добрий козак в такому розсипному бою і двом-трьом москалям дасть раду, бо ті привикли вже

до маршових зворотів і до команди, а якщо їм прийдеться потикатися зокрема, то ані так влучно

не стріляють, ані шаблею не роблять так справно, як козацький їздець, будь він і молодий

охочекомонник.

Коли Мручкова одинадцятка минала цей небезпечний зударний угол, про який він перед

хвилиною думав, роздався луск московських мушкетів і останнім Мручковим їздцям кулі

перелетіли попри самі уха.

— Ти ціла? — спитав осавул свого товариша, чуючи, що найбільша небезпека минула.

— Ціла, — відповів дівоцький голос. — А ти?

— Я теж, — і чвалували за Мручком, котрому, незважаючи на темінь і на куряву, ставало

в голові чимраз то ясніше.