Полтава

V

Як виїхали за лінію шведських і наших варт та опинилися серед щирого поля, Мручко

поділив свій відділ на чотири частини, в кождій по десять людей з одним старшиною на чолі.

Великан з першим десятком скочив уперед, два десятки пустилися направо й наліво, як

два крила, а провідник, себто сам Мручко, йшов позаду. А знов у кождому десяткові двох козаків

гонило наперед, двох по боках, а решта за ними. Не мали далеко відбігати від себе, щоб на знак

суремки могли собі поскочити на поміч.

Так сунулись вони в південно-східному напрямі, маючи на увазі, що із заходу та від півночі

москалі підкрадаються до союзної шведсько-української армії, щоб непокоїти її. відбираючи

фураж і окорм[44], котрий треба було довозити з далеких сіл. Селяни не давали його радо, і

лучалося не раз, що самі й доносили москалям, куди цей фураж їде, щоб його цар відібрав, з

чого, розуміється, не було їм ніякого хісна, бо їх добро сяк чи так до них вже не вернулося Хіба

що заспокоїли свою жадобу помсти та дістали який там марний, а часом і фальшивий гріш у

нагороду.

Щолиш тоді, як три десутки почвалали вперед, а Мручко з четвертим пустився за ними,

виявилося, що завдання, яке він прийняв на себе, не було із найлегших, головно тому, що

сніговиця не тільки вкривала грубим рядном всю землю, затираючи всякий слід, всяку познаку

людської і кінської ходи, але й на кілька кроків нічого не мож було побачити, а й почути нелегко,

хіба іржання коней. Але ті, неначе розуміючи небезпеку, бігли мовчки, навіть не порскаючи, хіба

постогнуючи вряди-годи.