Полтава

— Не твоєї дурної голови діло!

— Може, вона й дурніша від ваших, що не зраджує рейментаря свойого, але зате вірніша.

— До дискурсу не стаємо з тобою, хаме! Відповідай, як ти смів спиняти своїх старшин?

— Ті, що від гетьмана втікають, не старшини мої, а — зрадники!

Сердиті очі згасли, якби хто дві свічки здмухнув.

— Лиши, товаришу, лиши! — почулося з буди. — Бачиш, п'яний якийсь, сідай, замикай

двері, бо зимно. Та двері за той час намерзли, і їх годі було примкнути.

Мручко з коня зіскочив і приступив до буди.

— Дайте, най гляну, з ким маю честь.

І здивувався.

— Так це ви, панове? І хто б то погадав! Такі вірні прибічники гетьманські, дорадники! Так

голосно горлали і так тихо втікають! Заспокійтеся. Такими лицарями Україна волі не здобуде.

Їдьте! Не спиняю вас!

— Мовчи!

— Ах, щоб про вас ваші нащадки мовчали, щоб імена ваші задеревіли так, як тепер не

оден з козаків, що життя своє за вашу трусливість покладає, їдьте, але так, щоб вас ніхто не

бачив, коней пожалуйте, щоби їм сорому не було, що таких панів везуть!

— Хами!

— Панове! Ну, їдьте, їдьте! А щоб остання трусість виїхала від нас разом з вами.

Щасливої вам дороги до царського чобота, до його кривавої руки. Скажіть цареві, що біля