Полтава

— Вважайте, щоб мені котрий не вснув та не замерз, а то такого, їй-Богу, поб'ю!

Козаки сміялися, і Мручко був також рад собою.

Тільки йому з голови ті замерзлі москалі не сходили. Коли би він їх був побив, так це

друга річ. В бою, та ще з доброї руки і згинути не жаль, але так на морозі задеревіти, як дуб, —

гидко і страшно!

Зітхав і мовив молитву. Була це молитва о славну смерть, якої від покійного свого діда

навчився, а якої в жаднім молитвеннику не знайдеш. Мовив її, розглядаючися кругом. Як старий

насуплений орел на кручі, сидів на коні і очима панував над цілим простором.

Нараз зупинив коня. Гонів кількоро перед ним посувалася якась валка. Побачили його і

звернули з дороги. Але не назад, аг тільки вбік направо.

"Далеко не заїдуть, — погадав собі Мручко, — там стрімкий яр, а за яром байрак

бездоріжний, густий, що саньми не проберешся. Завернуть. Другої дороги нема".

І справді. Не тривало довго, як валка зупинилася. Біля Мручка стояли вже його козаки, ті,

що з піших завдяки москалям кіннотчиками стали, і ті, що їхали на санях. Сидір з Одаркою теж.

Мручко рушив назустріч невідомій валці.

Наперед сказати можна було, що це або шведи, або наші, бо звідкіля б тут москалі

взялися?

"Чи не король це Карло? — погадав собі Мручко. — Бо він любить такі нічні прогульки,

повні несподіваних і небезпечних пригод".

Але як під'їхали ближче і показалися сани, так Мручко рішив, що ні. Король Карло на