Полтава

санях і поприкривали кожухами.

Мручко десяток за десятком пускав уперед.

Сам з останнім назаду прилишився.

Глянув на купу замерзлих москалів, зняв шапку й перехрестився:

— Вічний вам упокій! — сказав. — Спочивайте до весни!..

І двигнувся з місця.

XV

Попали на лісову доріжку і доволі скоро посувалися вперед.

Ніхто не наглив ані людей, ні коней. Одні і другі втікали від смерті до життя.

Коні порскали весело, люди казали їм "здоров".

Козаки по черзі вскакували до саней, на котрих було місце, і волочили ногами по снігу.

Пригадували собі, як колись хлопчиками в батьків своїх любили їздити на санях.

Возом то хіба на сіні або на снопах гарно, а саньми як-будь; і перевернутися не страшно.

Тільки "шур", і лежиш у снігу, як у перині.

Проїхавшися, зіскакували, а на їх місце вскакували другі

Поворот був куди кращий від походу. І не такий довгий. Відома дорога все від невідомої

коротша.

Виїхали з лісу, і мов молочне море розстелилося перед ними. Горбки, придолинки, балки

— все одно в тім морі потопало. Лиш іноді якесь самотнє дерево або хрест на роздоріжжю, мов

щогли з розбитого корабля, торчали.