Полтава

Та не було такого, щоб сказав: нам треба це зробити, ми зробимо... А жаль, великий жаль! — І

його обличчя скривилося.

Сердюки збилися в купу біля оповідача, щоб якого слова не пропустити.

— І що? І що?

— На другий день кажуть мені апостола читать. (У мене голос такий, що другого нема).

"Не буду", — кажу. А вони до мене: "Мусиш. Сам цар слухатиме". І батько й мати, всі пристають

до мене: "Читай", а я затявся і — "Ні". Аж десь до начальства дійшло. Прийшли і забрали мене.

Посадовили в холодну. А в городі парад. Дзвони грають, гармати ревуть, аж земля дрижить.

П'янство таке, що тверезого, мабуть, у цілому городі не було. Отож з того і скористала мати моя.

Довірених людей післали, а за городом і кінь чекав. Сів я і при помочі Божій якось до вас

добився.

Скінчив і відсапнув, ніби камінь важкий йому з грудей скотився.

Сердюки вже не приставали до нього з питаннями. Довідалися, хто він таке. і раді були

погостити. Десь і закуска взялася, і плящину добули.

— Випий чарку, веселіше стане. Відпрошувався, ніби соромився.

— Горівка — не дівка, з ума не зведе, лиш на деякий час в голові запорошить, —

заохочували.

— А може, ти тому не п'єш, що діла не зробив? Підіжди, ще молодий — поспієш! Деякий і

постарівся, і нічого путнього не втяв.

— Випий же! Нагрієшся, а то зубами дзвониш, буцім ти не попович, а паламаренко.