Полтава

— Рачкові найменше вірити можна. Ті блазні лиш дурними прикидаються, а вони мудріші

від нас.

— Як від кого. Але вірні. Скорше Апостол гетьмана зрадить, ніж Рачок.

— Вже оден апостол відрікся свого учителя.

— Не говори. Данило не з таких.

— Зробить Данило, що йому буде мило. Побачиш.

Парубок спав неспокійно. Кидав собою, аж нараз сів, потер рукою лоб, очима повів

кругом. А тоді зсунув ноги з лавки і попросив пити.

Випив три чарки зразу.

— Отак було давно зробити. Видно, небоже, що ти козак.

— Бурсак, — відповів той. — Лебединський попович. Здивувалися козаки.

— Так чого ж тобі було втікати? — питалися.

— Дайте розкажу. — Обтер долонями лице і почав. — Як на гетьмана анатему кидати

мали...

— На гетьмана? Анатему?.. Що тобі приснилося, хлопче?

— То ви нічого не чули?

Дивилися на нього, як на божевільного.

— Чи одно ми чували, але такого — ні. На гетьмана Івана Степановича Мазепу щоб

анатему кидать? Ні, ні, тобі щось, братчику, в голові не теє.

— Як не хочете, так не вірте. Не приїхав я тут, щоб вас дурить. Правду кажу, одного