Полтава

— Кождий за себе відповідає, а він за всіх.

— Бо своїм розумом робить.

— Зі старшинами радиться.

— Старшини собі раді, не кому.

Біля гетьмана, як звичайно, Войнаровський, з другого боку генеральний суддя Чуйкевич,

за ними обозний Ломиковський і прилуцький полковник Горленко. Всі вони вбрані темно, не по-

святочному. У всіх обличчя сумні і зажурені.

Тільки оден у тому жалібному почоті визначався дорогою шубою з великим соболиним

комніром, оздобною шапкою та шаблею самоцвітною. Це був резидент короля Лещинського при

Карлі XII, пан Понятовскі, що до гетьмана з королівськими дорученнями нині ранком прибув і

разом з ним до церкви поклонитися пам'яті батуринських героїв ішов.

За гетьманськими старшинами декілька старшинських жінок ступало. І вони не пишалися

дорогими вбраннями, в кождої хустина в руці. Деякі так і не віднімали її від заплаканих очей.

Тільки одна з ясними очима, як дитина, розглядалася кругом. Ніби смутку до свого серця

допустити не хотіла.

— Це теж Кочубеєва доня, не знаєте? Обидовського Ганна.

— А вона ж тут чого? Кочубеїв обласкавлює цар. До давніх маєтностей пускає. Ще,

мабуть, і нових придасть. Сина, говорять, до себе покликав.

— А доньки з гетьманом тримають.

— Завзяті доні виплекала Любов Федорівна.