Полтава

— Не чули?

— Чула, та не бачила. Не могла дотиснутися до церкви, а довго ждати не було як, бо

дитина в колисці.

— А я бачила, дивилася так, як тепер на вас дивлюся, Богородиці, що в намісному образі

в іконостасі, з обох зіниць криваві сльози стікали.

— Боже ти наш!

— Кажуть, це на велике горе.

— А хіба вам нинішнього мало?

— Цілий край потерпить сильно дуже. За гріхи.

— Та за які?

— Люди неправдою живуть. Багачі притискають бідних, між старшинами згоди нема.

— То хай би Бог багачів та старшин карав, а не бідоту.

— Бог знає, що робить.

Нахилилися до себе і нашіптували до уха:

— Кажуть, диявол на Господа Бога піднявся. Під диявольський регімент ідемо...

Знов якусь, як домовину, понад голови людські зняли.

— Дорогу там! Бачите, молодиця умліла. Чоловік у Батурині погиб.

Народ розступався, як міг.

— Дорогу там! Дорогу! — залунало знову. — Гетьманські повози їдуть.

Повози, брички і сани з батуринської дороги під церкву підкотили.