Полтава

— Лихо одинцем не ходить, а вкупі. І війна, і вчасна зима, і лихий зна що.

— Таких ранніх морозів ніхто не пам'ятає.

— Підождіть, це щолиш початок. А там птахи від зимна в лету замерзатимуть. Мій дід

казав.

Поверталися від вітру, щоб смороду не чути.

— Я вже цілий тиждень не сплю. Все мені зойки причуваються. Ніби хтось за порогом

ячить.

— Душі батуринські молитов просять.

— Гадаєте? За тії муки і найбільшому грішникові Господь всі гріхи відпустить.

А все ж таки хрестилися і мовили молитву.

— Дорогу там! Дорогу! Ясновельможний іде!

Гетьман зі старшинами пішки до церкви на панахиду йшов.

Вдягнений у чорну шубу, на голову — баранкова шапка, при боці шабля, без прикрас. Ані

булави перед ним не несли, ані бунчук не маяв над головою. Гетьман перед маєстатом горя

скорився.

У його ході видно було втому.

— Подався наш Іван Степанович, — почулося в товпі.

— Ой подався!

— Гадаєте, очей і серця не має? Сказати, — всьо на його совість паде.

— З усього рахунок перед Господом Богом здати мусить.