Полтава

— Бог би вашими устами балакав, — сказала заспокоєна Одарка. — Я терпіння не боюсь.

Хай мене сльози вмивають, а вітри розчесують, хай я бідною остануся довіку, щоб тільки Бог не

забирав його від мене, а мене від нього, щоб дозволив з ним жити і вмирати.

Незчулися, як шибки у вікнах стали рожевіти загравою світанку.

Мручко глянув і зірвався на рівні ноги.

— А бодай би мене! От і засидівся, а ранком похід. Прощавайте!— і обнялися з дідом, як

добрі приятелі. Одарка смутно й перестрашено гляділа на них.

— А ми? — і очі Ті зробилися, ніби два великі знаки питання.

— Останетеся в діда, — заспокоїв її Мручко. — Не бійся, він вам кривди не зробить.

Тільки ти, чуєш, не дай Сидорові скорше встати, аж дід дозволить, а до мене ні раз не спішіться.

Краще вже я до вас на весілля поспішуся, якщо Господь мене до своєї небесної гвардії не

покличе скорше. Прощавайте!

І вибіг таким кроком, як коли б йому ще й тридцять літ не минуло.

Дідусь сумно покивав головою:

— Жаль таких людей!

ХХХIII

Козаки й шведи, виступивши з Райгорода, прямували через Лукнів, Краснополе й Отюшу

до Батурина.

Дорога була недалека, але військо посувалося звільна. Шведи були сильно притомлені.

Важкі переходи над Сожею й Іпуттю, бої з курпами, що нагадували пригоди короля Ольбрахта на