— Москалі, значиться, добре бережуть Десни.
— Собаці перескочити важко.
— А все ж таки на великий бій не зважуються. Перше знесилити хочуть.
— Я так само гадаю. Так що ж! Тут король Карло вожд, не ми.
— Боюсь, щоб вождем не було безголов'я.
В світлиці стали майоріти стіни, образи, меблі. Щолиш тепер побачив Войнаровський, яка
збідована була його несподівана гостя. Біла, аж зелена, очі запали глибоко, уста полиняли.
— Ти мусиш переспатися, Ганно.
— Де? Тут у тебе, може, ще й на твойому ліжку? Ні за що! Вже ранок. Чуєш, будиться
табор, незабаром і гетьман встане, може, король скаже в похід трубити. Хто би там спав!
Підемо, Андрію, підемо визволяти Батурин.
В її голосі чути було якесь неприродне подражнення, якийсь хоробливий прибій енергії,
якого Войнаровський перше в неї не помічав. Ганна все творила контраст до своєї сестри Мотрі.
Її називали ранньою зорею. Хто не зустрінувся з нею, не побалакав кілька хвилин, піддавався її
веселій вдачі. Навіть найсумнішого спосібна вона була розвеселити, так радісно світилися її
великі сині очі, і так щире, по-діточому всміхалися свіжі малинові уста. І нікому не навкучила
Ганна тією поранковою веселістю, бо нікому не накидалася своїми смішками, — була весела,
врадувана світом, людьми, собою, не тому, щоб подобатися, а тому, бо такою її
Бог сотворив.
І такою знав її мало що не від дитини Войнаровський. Жевжиком дражнив колись, пізніше
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Полтава» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 258. Приємного читання.
TextBook