Полтава

поспішаючись, будує, ніби все ще рішитися не може, куди йому йти. Мені кожда година важна, а

він дні цілі марнує. Довше так бути не може! Не тому я з ним у союз увійшов, щоб з одної шлиї у

другу перескочити, лиш щоб помічника собі добути. Для відбою Батурина тієї помочі мені в

першу чергу треба. Не хоче йти, так хай скаже. Маю ще хоробрих людей біля себе, кликну,

може, й тутешні села ще декілька сотень поставлять, — піду. Хай батуринці знають, що на

поталу москалям я їх не оставив. Побідимо або згинемо чесно.

— Побідимо або згинемо чесно! — повторив, як відгомін, сотник.

Гетьман заспокоювався.

— А помітувати собою я все-таки не дам. Поки життя — я гетьманую. Поки життя, — а

може, й по смерті... Невмирущий, бо ідеї рейментую, невідомому хотінню душ і волі землі.

До боротьби зі ставлениками царя дух-гетьман стане... Побачимо, чия візьме...

— До боротьби дух-гетьман стане, — молитовне повторив Імжицький.

Гетьман плеснув у долоні.

Кендзеровський як з-під землі виріс. Поміг гетьманові вдягнутися. Кінь перед ґанком

іржав. Гетьман на прощання подав сотникові руку.

— Милосте ваша! Дозвольте мені провести вас до Караївки, — просив Імжицький.

— Ти ж утомлений дорогою і пригодами виснажений.

— Я нині сильніший, ніж був коли-небудь. Дозвольте не відступати вас.

XXIII

Гетьман уговорив короля.