Полтава

Під бунчуком, в окруженню трьох соток старшин і дванадцятьох королівських трабантів

їхав за королем гетьман.

За ним посувалися три тисячі козацтва і табор старшинських родин. Під ногами топився

сніг.

Десна бралася водою, шуміла, ніби сердилася.

Гетьман думав.

Все, що від Імжицького почув, передумував раз десятий, хоч не новину йому цей сотник

сказав. Півстоліття пробігав гадками, від Жовтих Вод по нинішній день. За кождим разом, як

зривалася буря над українською землею, те саме бачив. Одних гроза виганяла з хат, робила їх

сміливими й готовими на все, навіть на найгірше і найжахливіше, а другі скривалися по своїх

запічках, ніби по кріпостях, а коли прогомоніли громи, нишком-тишком, як шакали, як гієни,

перевалювалися крізь трупи братів, по коліна брели в рідній, лицарській крові і все ж таки

вилазили на жир.

Жируйте і тепер. Жиру буде чимало!..

Гірко всміхалися гетьманові уста... Три тисячі війська ступало за ним. А де ж тамті? Він же

тридцять обіцяв королеві. Десять у Батурині сидить, значиться, тринадцять, — але до тридцяти

все ж таки далеко! Так далеко, як від задуму до діла. Полуботок здавна стояв осторонь від

нього, але де Левенець і Скоропадський? Левенець захитався, а Скоропадського застукали

москалі. Добряга, але в свого предка Федора не вдався. Цей одним із перших до Хмельницького

пристав, хоч шляхтичем був, а доньки на цілу Польщу вродою славилися. Федір під Жовтими