Полтава

себе тільки податки з народу стягали, на царя вину за те спихаючи.

— Вінценосний брехун!

— Обіцяється ніяких налогів з Малоросії не брати і її предковічних порядків не

нарушувати, її привілеїв не вкорочувати. "Обіцяєм вам, вірним подданим, во всем

малороссійском краю нічого не брать. Войскам же своїм, великороссійським, под смертною

карою запретили ми малороссійскому народу нікакового разоренія і обид отнюд не чинить.

Хочемо свято, ненарушимо і ціло содержать всі вольності, права і привилегії Малороссії", —

наводив Імжицький слова царського маніфесту.

— Сам чорт не вигадав би хитрішої брехні.

— Антихрист! — притакнув Імжицький і розказував дальше. — А щоб народ повірив його

словам, закликає старшин у Глухів, "даби ви как найскорєє для совітов прибили сюда к нам, ібо

ми імєєм попеченіє о малороссійском народе, чтоб оной в порабощеніє і под владеніє польскоє

не приведен бил і церкви святкє во оскверненіє і во унію обращени не были. Чего ради ми

послали наші указы ко всей генеральной старшине, і полковником, і сотником, даби оные

збирались на ізбраніє нового гетьмана по правам і вольностям своїм вольними голосами".

— Хорони нас, Боже, від вольності такої! — зжахнувся гетьман. — А кого ж то вони тим

новим гетьманом обрати загадали?

— Старшини, як зачуваю, за чернігівським полковником, за Павлом Полуботком

заявляються.

— На Полуботка цар згоди своєї не дасть. Хоч він і невеликий то приятель мені, але