Полтава

Водами лицарською смертю погиб, слухаючи голосу землі, а його нащадок, мабуть, гетьманом з

волі царя стане. Нелегко йому прийдеться булаву з царських рук носить... О, нелегко!..

І гетьман зажурився. Отеє знову розколеться Україна надвоє, і пічнеться боротьба двох

гетьманів, найпогубніший двобій. Того він ніяк не хотів, до тривкого з'єднання стільки літ

прямуючи і для тієї ідеї жертвуючи навіть Палієм... Палій! Де він тепер? Де б не був, цар

відшукає його і на Україну привезе, знаючи, яку вагу має його ім'я поміж чорним народом. Цар

усі сили на поміч покличе, щоб побороти Мазепу і щоб сторощити раз на все стремління до

окремішності. Пічнеться боротьба, що триватиме довгі-довгі часи, аж до побіди, в котру вірити

треба...

Треба!..

І гетьман принаглював свого коня.

Недалеко за ним Мручко супроводжав гетьманові маєтки.

— Бережись! — гукав на сонних козаків.

Біля Мручка їхав Імжицький.

— Погану днину післав нам Господь, — говорив Мручко, пихкаючи люльку. — Як я в

Єдикулі сидів... — почав і не докінчив, бо довелось порядкувати возами.

Шведські батальйони входили на міст. Багато людей нараз не впускали туди, щоби міст

не завалився. Весь похід мусів зупинитися, від чого і зчинилася суматоха на цілій довжезній

лінії.

Вози на вози наїздили, зударялися коні й люди. Мручко мав багато діла, щоб не сталася