Полтава

— А переймили кого, окрім тебе?

— Не одного. Чув я, що при Оболонськім перевозі Дуб'ягу взяли.

— Олександра?

— Так, вашої милості канцеляриста. Поспішав він з Батурина за Десну з паперами чи з

вістями тільки, не знаю. З ним було декілька людей вашої милості та ще його власний служка і

чотирьох козаків, яких він провадив із свойого села. Не доїжджаючи до Коропа, за півмилі

зустрівся з чоловіком Андрія Лизогубенка, сина бувшого чернігівського полковника Лизогуба. І

так усіх їх біля перевозу московські драгуни заскочили і повезли.

— Куди?

— Зразу до походної канцелярії ведуть на допрос, а тоді в Лебедин.

— Катувати, — доповів гетьман, і його обличчя ще рясніше засіялося морщинами і ще

більше посіріло.

— За вірність катують, а за зрадливість милують, — притакнув сотник.

— Милують, кажеш?

— Ще й як! Хто зголоситься до царя і присягне йому на вірність, того оставлять при його

чинах і маєтностях, на котрі царська канцелярія жалувані грамоти видає, не міркуючи багато, чи

праві ці маєтності, чи ні, старшинські чи одідичені по батьках. А тоді тих, що були наказними

старшинами, роблять дійсними та ще, як зачуваю, обдаровують їх за вірність маєтностями,

забраними від старшин, котрі з вашою милостею за Десну перейшли.

— І вони беруть? — спитав гетьман голосом, якого Імжицький з його уст ніколи перед тим