Полтава

Між селами, по полях, побудовано вартівні, в котрих стояли зв'язкові шведські відділи.

Від вартівні до вартівні й від села до села безнастанно перебігали з приказами вістуни,

скрізь змінялися варти.

Маркетани й маркетанки волочилися з тютюном, з горілкою, з салом і з хлібом.

Маркетанки продавали й себе.

Звідкіля брався цей народ, того ніхто не вмів сказати. На виразний приказ короля їх

залишено було, заки шведи увійшли в Україну. Але ж вони і королівську волю обійти вміли. Їм

без армії і армії без них було годі. Навіть старі генерали просили за ними короля, і король з

огляду на "духа армії" дивився на цей поворот жіноцтва крізь пальці. Були це старі знайомі, що

після королівського приказу або перебиралися по-мужеськи і скривалися під будами возів в

обозі, або воліклись у приличному віддаленню за табором і тільки ночами на постоях підступали

до нього, щоб своїми промислами промишляти. Скільки всілякої біди й лиха доводилося їм

перебути, того й на воловій скірі не списав би. а все ж таки армії вони не кидали. Були зв'язані з

нею не тільки охотою заробітку, але й сотками цих тонесеньких ниток, про які король Карло, як

ворог жіноцтва і як мужчина неподатливий на приваб кращої половини людського роду, не знав і

яких навіть, може, й не догадувався. А між тим; Боже ти мій! Скільки хвилин п'яного забуття і

безтямного оп'яніння завдячували отсі землянки й ці солом'яні буди не кому іншому, а якраз

закутаним у старі і в полинялі кратясті хустки маркетанкам!

Бувало, сидить вояк у своїм, як вони казали, свинюшнику і гріє над огнищем скостенілі

руки. Довкола нього, як далеко оком кине й куди гадкою помандрує, такі самі огнища і такі самі