Не вбивай. Батурин.

— Знаєте, — почав нараз, — що мені сказав король, коли я з-під Слісного...

— Лісного! — поправив Гілленкрок.

— ...Коли я з-під Лісного припровадив йому не цілу половину моєї армії і виправдував

невдачу?.. "Ляпалії" — сказав король і поплескав по рамені, якби я доносив про втрату одного

воза сіна.

"Ляпалії", — повторили генерали, сміючись на все горло.

— Було б смішно, — почав Левенгавпт, — коли б не було сумно. Я тієї битви під Лісним,

поки мого життя, не забуду. — І він сотний раз за тих кілька тижнів став пояснювати, які були

сили в нього, а які у царя, як обі армії стояли і який був перебіг того сумного для шведів бою. —

Я, — кінчив, — не поповнив там ані одної похибки. Але король? Чого він з первісне наміченої

дороги Мінськ — Смоленськ — Москва повернув нараз на Стародуб і якийсь там Батурин,

скажіть — чого?

— Nemo omnia scire potest... — відповів Гілленкрок, — nisi Carolus rex[10], — додав

Левенгавпт.

— Ляпалії, ляпалії, — махали оба руками, наслідуючи характеристичний рух свого короля.

— То правда, — почав Левенгавпт, — шо цар Петро вхопився монгольської тактики —

втікати й палити все кругом себе, щоб не було поживи ні для коней, ні для людей, але ж, ясна

річ, що він не міг спалити цілого свого краю, це ж нонсенс! Поспішними маршами могли ми

дігнати його, зневолити до рішаючого бою, а як ні, то обійти московську армію та ввійти в

Москву.