Не вбивай. Батурин.

В конюшні заспокоїлося. Не чути було лускоту батогів, лиш скавулів хтось, як побитий

пес.

Цей знак терпіння заспокоював царя. Йому ставало легше.

— Аз Батурином? — повторив нараз питання. — Що нам з тим Батурином робити?

Присутні несміливо виявляли свої гадки.

Одні були за тим, щоб оставити його своїй судьбі. Якщо Карло з Мазепою перейдуть

Десну, не пора облягати Батурин.

Дехто дивувався, що гетьман все-таки немало свого війська в Батурині лишив. Мабуть, не

гадає, щоб ми його здобули.

Меншиков був другої думки. Йому не хотілося простити козакам і міщанам тієї наруги, якої

вони йому завдали, не впускаючи в город.

— Сам ти, царю, сказав, — почав, — що всяке супротивлення треба негайно й

безпощадно карати. Батуринці супротивилися твоїм приказам царським. Ще й насміхалися над

нами, над слугами твоїми. Кидали на нас з мурів обидливими словами. Батурин заслужив на

сувору кару.

— Так покарай його, князю, покарай! Жорстоко і основне, щоб камінь на камені не

остався! Покарай! Над Батурином повисло грізне рішення Петрове.

НА ЧУЖИХ ВИСЛУГАХ

Дні і ночі минали батуринцям на безнастаннім вижиданню і тривозі. По відправі, яку дали

князям Меншикову й Голіцинові, сказали, що їм ні прощення, ні пощади бути не може. Як