— Поклич!
— Гей ти там, сволоч, виходи! — гукнув Меншиков у сіни.
На порозі появився гетьманський канцелярист, чорний, як те чорнило, котрим в канцелярії
довгі літа писав.
З благанням ласки повалився цареві до ніг.
Цар чобіт відсунув. Сидів на стільці, спиною оперся об скриню і набивав коротку люльку
голландським тютюном.
Спльовував через зуби, незважаючи де.
Меншиков підбіг до печі, добув маленький гарний вуглик і на долоні підніс і вкинув цареві
до люльки.
— Спасибі! Не трудись, ще пальці попечеш, — усміхнувся хитро. — Так, так! Уважай,
Даніліч, щоб палиці не попік.
Меншиксв зрозумів натяк і очі додолу опустив. Усміхався тою усмішкою, в котрій можна
домірковуватися усього. Пакнувши кілька разів файку, цар ніби щолиш побачив канцеляриста,
який все ще лежав біля його ніг, запоровши носом у землю.
— Вставай! — гукнув, штовхаючи лежачого в лоб. — Не люблю таких кумедій. Говори!..
Або ні. Стривай!.. Даніліч, поклич Голицина й Шафірова та ще кого гадаєш. Хай чують...
Поміркуємо опісля вкупі, що нам з тим Батурином робити.
Меншиков вибіг. За хвилину прийшли Голицин, Шафіров і ще декількох генералів.
Канцелярист приютився у куті. Здавалося, маліє, никне чоловік, за хвилину не буде його.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не вбивай. Батурин.» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 485. Приємного читання.
TextBook